Марія Візінська,
методист інформаційно-методичного центру відділу освіти
Надвірнянської районної державної адміністрації,
учитель-методист
За честь і волю України
Журнал-композиція для старшокласників
Мета. Зміцнювати в учнів природне почуття належності до отчого краю, на прикладі діяльності Українських січових стрільців, громадянського чину учасників Майдану спонукати до роздумів про важливість, суть і коріння національної свідомості, формувати активну життєву позицію, почуття патріотизму, національної гідності та гордості за свій народ та Українську Державу.
Обладнання. Святково прибрана зала. Серед елементів оформлення - стилізовані Державний Прапор, малиновий Січовий прапор із синьо-жовтою стрічкою, текст Державного Гімну, малий Державний Герб, народні символи, головний убір УСС; ікона, свічка. Усі учасники в національному чи відповідному до ролей убранні.
Примітка. Необхідно дібрати фонові музичні твори, які мають підсилювати виражену в слові думку; створити мультимедійну презентацію чи дібрати з електронних джерел відео за змістом сценарію (краєвиди України, ілюстрації до історичних подій, фотографії - усе це має з'являтися на екрані відповідно до дійства). Сценарій складається з кількох частин, кожну з яких можна проводити окремо.
Епіграф
Мого життя найвищий вимір –
Ти, Україно золота.
Петро Василенко
Сценарій журналу
І. Предслів'я. Краю мій тополиний...
Учитель.
Краю любий! Ружо барвистая!
Берегине добра і тепла!
Не погасне повік ця пречистая –
Слава й врода твоя золота!
Лариса Андрела
Звучать акорди «Запорозького маршу» і затихають.
Голос із мікрофона.
Моя Україно, кохана землиця, Вродлива і юна, як чиста весна. Дай людям напитись з живої криниці, Щоб ніжно дзвеніла у серці струна!
Моя Україно! Світання у полі,
Вінок золотистий, ясна височінь.
Багато пила полинової долі,
Багато страждала, тепер - відпочинь!
За тебе йшли битись на бій козаченьки,
Стрільці січовії, повстанці УПА.
Поклали голівоньки браття рідненькі,
Щоб зникла із серця солона ропа.
Моя Україно, народ мій коханий,
Брати-українці, мої земляки!
Мерщій поєднаймо серця полум'яні
На вічні роки і прийдешні віки.
Ігор Калиниченко
Читець.
Вже скільки закривавлених століть
Тебе, Вкраїно, імені лишали.
Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:
Внесіте прапор вільної Держави!
Степів таврійських і карпатських гір
З'єднався колір синій і жовтавий.
Гей, недругам усім наперекір –
Внесіте прапор вільної Держави!
Ганьбив наш прапор зловорожий гнів,
Його полотна в попелі лежали...
Але він знов, як день новий, розцвів.
Внесіте прапор вільної Держави!
Повірмо в те, що нас вже не збороть,
І долучаймось до добра і слави.
Хай будуть з нами Правда і Господь –
Внесіте прапор вільної Держави!
Вадим Крищенко
Під маршову мелодію прапороносці урочисто вносять українське знамено. До прапора підходять юнак-українець та дівчина-українка. Вклякнувши на одне коліно, гордо і пошанно цілують полотнище. Піднявшись, промовляють клятву.
Дівчина.
Клянемося «Кобзарем» Тараса,
Геніями Лесі і Франка,
Що не зродиться пахолків раса
З крові Гонти і Залізняка.
Дмитро Павличко
Хлопець.
Клянемося Богом України,
Що вмремо, та не підем в ярмо.
Дух, воскреслий з темної руїни,
На наругу в рабство не дамо.
Дмитро Павличко
Звучить Державний Гімн України (музика Михайла Вербицького, слова Павла Чубинського), усі учасники виконують його стоячи.
Оповідач 1. Краю ти мій тополиний! Краю золотого поля і блакитного неба! Скільки ти звідав за суворі віки?! Топтали тебе копитами ворожі орди чужинців, плюндрували ясну красу, підкоряли тебе огнем і мечем. І тоді твої білі хати і зелені тополі палали, ніби свічі, під похмурим, свинцевим небом... (Іван Цюпа)
Оповідач 2. Краю ти мій билинний, свободолюбний! На твоїх просторах, на берегах тихих річок не раз вирішувалася доля нашої вітчизни, і про це свідчать сиві могили, і закам'янілі пам'ятники, і древні дуби-дідугани, які таке бачили за віки. (Іван Цюпа)
Оповідач 1. Краю мій вільний, нескорений, оспіваний у мужніх думах кобзарів і задумливих піснях ліриків, і в материнських ласкавих піснях... Ти і сам - мов пісня, як світла дума народу. (Іван Цюпа)
Оповідач 2. Краю вільний хліборобський, краю золотих пшениць, зелених баштанів, вітряків, краю степових криниць, калинових гаїв і замріяних верб обіч курних степових доріг... Як ти змінився навіть за моє коротке життя! (Іван Цюпа)
Оповідач 1. Ти став просторіший, видноколіший, звабний у своїй чарівній красі, мій оновлений тополиний краю, краю золотого поля і блакитного неба. (Іван Цюпа)
Оповідач 2. Я твій від паростка зерна твого і до тугого колоса. І все, що в моєму серці, я віддаю тобі, дорогий мій краю. А якщо я упаду в пізню пору моєї осені, то хотів би прорости на твоєму родючому лоні зеленим стеблом молодого жита. (Іван Цюпа)
На екрані демонструється відеосюжет або відеокліп на пісню «Країно моя»> (музика Ніколо Петрала, слова Василя Іваницького) [Електронний ресурс].
- Доступ до ресурсу: https://www.youtube.com/watch?v=SL14HddHwqk
Дівчата в українських строях різних регіонів виходять на сцену, тримаючи в руках колоски жита-пшениці, соняшники, волошки, маки, ромашки, листя папороті тощо, утворюють букет чи вінок.
Читець 1.
Озирнімось на мамин вінок,
Не забудьмо квіток повиток.
І згадаймо пісні чарівні,
Що пробуджують думи ясні.
Олена Капуста
Читець 2.
У вінку запишались всі барви,
В нім буяють цілющії трави –
Синьоокі волошки, рута-м'ята пахуча,
І барвінок, й ромашка квітуча.
Олена Капуста
Читець 3.
Жар-червоні мачинки між ними
Грають барвами аж вогняними.
І лілеї хитають чарівними квітками,
І сміються тендітні стеблини дзвінками.
Олена Капуста
Читець 4.
Синьоокі волошки - то очата дівчини,
Мак червоний - то врода хлопчини,
Рута-м'ята - душі гіркота,
А ромашка - душі чистота.
Олена Капуста
Читець 5.
Всі ці квіти - життя України.
В них історія, доля людини,
В них - журба, і надія, й пісні,
Про майбутнє в них мрії ясні.
Олена Капуста
Читець 6.
Тож єднаймось, як квіти, й ми, друзі,
За руки візьмімось тісніше у крузі
В єдину і мирну родину
За щасливу і вільну Вкраїну.
Олена Капуста
Звучить пісня «Родина») (музика Олександра Злотника, слова Вадима Крищенка).
II. Книга великого походу. Лицарі ідеї і чину
Сторінка 1. Україно! Сонях остигає і лоскоче золотом щоку Учитель.
Я любов'ю тихо присягаю
на твоєму полі-рушнику.
Петро Перебийніс
Звучить перший куплет пісні-гімну «Ой у лузі червона калина» (музика Степана Чарнецького, слова Степана Чарнецького, Григорія Труха).
Голос із мікрофона.
Той не живе, хто жити вміє
З душею темною раба.
Життя ж - це вічна боротьба!
І тільки сильними народи
Куються в нації, ідуть
Крізь бурі в радісні походи,
Торують для нащадків путь.
Їм не страшні ні жар, ні лід,
Бо їхня воля, як граніт.
Люби ж, мій синку, свій народ,
Веди його і йди за ним...
Усе стерпи! Готовий будь!..
Володимир Сосюра
Оповідач 1. Голоси здалека... Тіні забутих днів... Нині, у новітні часи, вони виринають з крутоверті далеких подій на овиді української національної історії, яку творили своїм одвічним духом боротьби за кращу долю рідного народу, за справедливий суспільний лад на предковічній українській землі січові стрільці. Своєю самовідданою, жертовною працею-боротьбою заклали перші зруби національної будови. Вони належать до осереддя калинового цвіту українських борців. У кожного з них - своє мереживо життя на історико-суспільному тлі, свій важкий життєвий хрест. Нині вони - відгомін відшумілих подій здалека, що віддзеркалюються в нашому сучасному тривожно-суперечливому бутті.
Оповідач 2. 100 літ минає з часу виникнення першої новітньої військової формації українського народу - Українські січові стрільці. Події, якій судилося стати знаковою в історії боротьби України за свободу й соборність. Як без визвольних змагань Хмельницького не було б Івана Мазепи, так і без Українських січових стрільців не було б «Листопадового чину» 1918 р., не було б Акта злуки 22 січня 1919 р. між УНР та ЗУНР, не було б визвольних змагань 1918¬1920 років. Тож повернімось у ті доленосні роки, причастімось цілющою силою лицарського духу.
Оповідач 1. 5 травня 1900 року на загальних зборах у селі Завалля Снятинського повіту, у самому ріжку галицького Покуття, там, де Прут і Черемош свої бистрі води зливають, засновано перше руханково-протипожежне товариство «Січ», батьком якого став доктор Кирило Трильовський, адвокат, завзятий пошановувач поглядів Михайла Драгоманова й Івана Франка.
Оповідач 2. Назва «Січ» давно відома галичанам. Уже кількадесят літ існувало однойменне товариство молоді, яке започаткували 1868 року студенти-українці, котрі навчалися у Відні. Першим головою віденської «Січі» обраний Анатоль Вахнянин, який у тому ж 1868 році співзасновував товариство «Просвіта» у Львові. У віденській «Січі» сформувалися видатні в майбутньому особистості, котрі стали її почесними членами: Анатоль Вахнянин, Юліан Целевич, Іван Пулюй, Мирон Зарицький, Іван Горбачевський, Ярослав Окуневський, Євген Озаркевич, Євген Петрушевич, Богдан Лепкий і ряд інших галицьких діячів. Почесними членами віденської «Січі» також були Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко.
Оповідач 1. Важко передати словами той підйом духу, ту загальну радість, що тоді опанувала українські серця. Січова ідея полонила нашого ґазду, і горда покутська вдача глибоко, від усього серця поклонилася їй. По всій Галичині створювалися «Січі», активізувалися товариства «Сокіл» і «Пласт», які згодом виступили одним цілим із січовиками, що в історії визвольних змагань закарбувалися як Українські січові стрільці, єдина армія того жорстокого часу, якій ні тодішні, ні пізніші противники ніколи не закинули жодного факту мародерства чи насильництва щодо населення чи полонених.
Читець.
В кого стане сили і охоти,
В кого чесним жаром серце б'є,
До борби за волю, до роботи
В Січ новітню з нами хай стає.
У здоровім тілі дух, могутній птах,
Підійме високо волі стяг.
А хто рабськи спину вниз хиляє,
Хто ворожій силі йде під лад,
Для такого місця в нас немає;
Трус і зрадник підлий нам не брат.
Наше товариство не згинає пліч,
Вільна була й буде славна Січ!
Сильні тілом, завзятущі духом,
Викуємо плем'я молоде,
Що не впаде під катів обухом
І на службу зраді не піде.
Розіб'є кайдани, підворожить тьму,
Верне Україні свободу!
Костянтина Малицька
Звучить пісня-марш «Гей, там на горі Січ іде« (музика і слова Кирила Трильовського).
Оповідач 2. До початку Першої Світової війни в Галичині та на Буковині діяло понад тисячу січових товариств. У перші дні війни український політичні діячі створили Головну українську раду та Українську бойову управу, які оголосили клич: «До боротьби проти історичного ворога України, за визволення українського народу з московської неволі, за вільну, самостійну Українську державу».
Оповідач 1. 6 серпня 1914 року видано маніфест, який закликав українську молодь створювати збройні формування, які репрезентували б Україну в бойових діях світової війни, та офіційно проголошував утворення нової військової організації - Українські січові стрільці. Цей день увійшов в історію України як день відновлення українських збройних сил, як день завершення першого етапу галицько-українського відродження, що тривав 96 років.
Оповідач 2. У відповідь на заклик Головної української ради та Української бойової управи в кожному повітовому містечку утворено комітети з набору і формування українського стрілецтва. Справою честі було для кожного патріота-галичанина внести свою фінансову лепту для забезпечення стрілецьких потреб: дарунки складали багаті й бідні, інтелігенти, ремісники й селяни, навіть австрійські ополченці, що стояли вже під крісом.
Оповідач 1. До військових лав зголосилося майже 30 тисяч добровольців. Але австрійське військове командування хотіло бачити українців мобілізованими до імперської армії, де б вони розчинилися в масах солдатів інших національностей. Тому дозвіл на легіон УСС дано лише у складі 2,5 тис. осіб. Військову присягу приймали двічі: вперше - загальну для всього австрійського війська, бо не можна було інакше в той критичний час, а вдруге - «свою», національно-патріотичну, на вірність Україні.
Виходять юнаки-стрільці з малиновим прапором, до якого прикріплена жовто-синя стрічка, стають біля Державного Прапора України й урочисто складають присягу.
Стрілець 1. Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям та гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь!
Стрілець 2. Перед Тобою, Україно і весь український народе, за козацьким звичаєм присягаємо чесно, вірно й хоробро служити Тобі, Україно, під сим прапором та під ним по всіх силах боронити Тебе, не опускати сього прапора в жаднім випадку, з ворогами ніколи не входити в змову, лиш завсіди завзято їх поборювати, поводитися як славному товариству годиться, жити чесно і вмерти з честю. Так поможи нам, весь український народе!
Стрілець 3.
З віків страждань, з віків руїни
Крізь кров'ю зрошені літа
Встане нова моя Україна,
Моя Вітчизна золота.
Встане прекрасна і незалежна
Назустріч сонцю із імли,
Неначе мрія тих гетьманів,
Які за неї полягли.
Встане в сяєві свободи,
Вороже топчучи ярмо.
А ми, сини її народу,
На хрест за неї підемо.
Олександр Олесь
Стрілець 4.
Єднаймось, брати-українці,
Не час на роздори, не час,
Бо нам ще Великдень настане,
І доля всміхнеться до нас.
Від Чорного моря до синіх Карпат -
Одна нероздільна родина.
Без панства, без рабства, насильства і зрад -
Одна самостійна Вкраїна.
Почують ще гори і доли
І блескот гарматний і спів,
А жовто-блакитні прапори
Замаять наш Київ і Львів.
Тоді усміхнеться Вкраїна,
І вільне козацтво, і Січ.
І знову та слава засяє,
Засяє понад цілий світ.
Слова народні
Оповідач 2. Так в українське життя входило нове покоління, виховане на Франковому імперативі: «Нині вчися побіждати - завтра певно побідиш!» Це унікальний випадок. Адже держави ще не було, а армія, яка прагла захищати свій народ, уже існувала.
Оповідач 1. «Ту команду дав Іван Франко: "Має бути Україна!"» -писав пізніше Василь Стефаник. Саме ця інтелектуально-мілітарна сила стала прологом модерної української нації, втілюючи в життя Франків «ідеал національної самостійності». Як свідчать уроки історії, синтез знання і зброї завжди давав свої плоди. В історичному і буттєвому вимірах він показував народу світло в кінці тунелю. Чи не тому цей народ часто намагалися (і далі намагаються) відгородити від світла чи принаймні його обмежити? Адже незрячому чи темному важко знайти дорогу. Свою дорогу.
Звучить пісня «Йде січове військо« (музика і слова Михайла Гайворонського).
Сторінка 2. Перемоги і гіркі втрати Оповідач 1. 10 вересня 1914 року з села Страбичова на Закарпатській Україні вийшла до бойових дій перша сотня Василя Дідушка. Так розпочався бойовий шлях УСС по всьому просторі української землі, через хребти Карпат, широкі лани Поділля, понад Чорне море, вгору Дніпром через Хортицю та запорізькі степи до золотоверхого Києва, на вулицях якого січові стрільці захищали волю української нації в 1917-1920 р.
Оповідач 2. 25 вересня 1914 року УСС вступили в бойові дії в Карпатах. Першим кроком був бій під Сянками, а далі на фронті Гусне-Нижні Ворота УСС зупинили наступ росіян. Тут, на Ужоцькому перевалі, проти них вела наступ дивізія кубанських козаків. Отже, відразу ж проявилася загальнонаціональна для українців трагедія світової війни: змушені вони були битися один проти одного в лавах ворожих армій.
Оповідач 1. Це перша звитяга українського стрілецтва, що стала історичною подією. У цьому бою сотня В. Дідушка втратила 63 стрільців. Уперше з'явилися на могилах стрільців хрести з написами: «Упав за волю України».
Оповідач 2.
За рядами ряди - ідуть рідні брати -
До походу гармата їм грає, -
А за ними в їх честь - лиш березовий хрест
Срібні сльози на путь проливає...
Юрій Шкрумеляк
Звучить пісня «Ой упав стрілець» (музика і слова Михайла Гайворонського).
..............
Завантажити
Джерело: http://shkos.at.ua/doc/uchitelska/scenarii/marija_vizinska-zhurnal-kompozicija_dlja_starshokl.rar |