А-Н  ♦   О-Я

• Авторська школа - експериментальний навчально-виховний заклад, діяльність якого базується на розробленій автором чи авторським колективом педагогічній концепції. Термін запроваджено наприкінці 80-х років XX ст., однак у світовій педагогіці авторськими за суттю були навчальні заклади Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, школи М. Монтессорі, Р. Штейнера, А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Захаренка та ін.

• Авторські навчальні програми – складова частина програмно-методичного забезпечення освітнього процесу навчально-виховного закладу (школи, дитячого садка тощо). Для них характерні оригінальні концепції та зміст. Запровадженню А. н. п. передує експертиза, апробація, сертифікація тощо.

• Авторські освітні технології – розроблені педагогами-практиками технології, в яких у різних варіантах поєднано адекватні змісту і цілям різнорівневого і різнопрофільного навчання структурно-логічні, інтеграційні, ігрові, комп'ютерні, діалогові, тренінгові технології.

• Актив учнівський – частина соціальної групи (колективу), організації, яка проявляє найбільшу ініціативу в одержанні завдань для групи й наполегливість у їх виконанні. Істотно впливає на формування громадської думки в групі, організації, класі чи школі.

• Активізація процесу навчання – удосконалення методів і організаційних форм навчально-пізнавальної роботи учнів, яке забезпечує активну й самостійну теоретичну і практичну діяльність школярів у всіх ланках навчального процесу.

• Актуалізація  в навчанні – один з дидактичних принципів зв’язку шкільної науки з життям. Може виступати як порівняння 1) історичних подій з сучасними; 2) сучасних подій з історичними; 3) подій сучасних з іншими сучасними подіями; 4) знань, здобутих з книг та інших джерел інформації, з актуальними проблемами життя.

• Альтернативні (франц. alternative, від лат. alter – один із двох) школи – «вільні школи», які виникли наприкінці 60-х років XX ст. у країнах Західної Європи і США як протиставлення авторитарним рухам. Вони забезпечують альтернативну за змістом, формами і методами роботи з учнями. Існують як «відкриті школи» (без поділу на традиційні класи), «школи без стін» (орієнтація на широке використання місцевої громади), «магнітні школи» (навчальні центри для поглибленого вивчення конкретної галузі знань) та ін.

• Анкетування – один із засобів  письмового  (іноді й усного) опитування значної кількості учнів за певною схемою – анкетою або опитувальним листом.

• Аналітичний метод передбачає мисленнєве або практичне розкладання цілого на частини з метою виокремлення суттєвих ознак цих частин. Проте це лише початковий компонент пізнання. Наприклад, у мові є загальне поняття "слово". У процесі пізнання в слові виділяють його частини: основу та закінчення, корінь, префікс, суфікс, а також ознайомлюють із сутністю цих морфем, їх значенням у словотворенні. Для розуміння цілісності явища, сутності певного поняття потрібно переходити до наступної логічної операції – синтезу.

• Асоційовані школи ЮНЕСКО – навчально-виховні заклади, що співпрацюють в поширенні миролюбних ідей, моральних і духовних цінностей серед учнів і молоді. Виникли на початку 50-х років як одна з форм розвитку міжнародних контактів у галузі освіти й виховання.

• Атестація педагогічних працівників – визначення їх відповідності зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюється кваліфікаційна категорія, визначається тарифний розряд оплати праці, присвоюється педагогічне звання. Проводиться відповідно до закону України  «Про освіту» з метою активізації їхньої творчої професійної діяльності, стимулювання безперервної фахової та загальної освіти, якісної роботи, підвищення відповідальності за результати навчання  й виховання, забезпечення соціального захисту компетентної педагогічної праці. За наслідками атестації встановлюються такі кваліфікаційні категорії:  спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії; присвоюються педагогічні звання: старший викладач, старший учитель, майстер виробничого навчання першої категорії, майстер виробничого навчання другої категорії, вчитель-методист, викладач-методист, вихователь-методист тощо.

• Базова освіта – соціально  необхідний рівень загальноосвітньої підготовки, який передбачає всебічний розвиток і ціннісно-етичну орієнтацію особистості, формування загальнокультурної основи її освіти, громадянського та професійного становлення.

• Базова школа – загальноосвітня чи спеціальна школа при педагогічних навчальних закладах або науково-дослідних інститутах педагогіки, в якій проводиться педагогічна практика студентів чи наукові дослідження проблем навчання й виховання.

• Батьківський комітет школи – орган батьківської громадськості, який допомагає і сприяє школі в розв'язанні навчально-виховних і господарських завдань. Його роль  і завдання визначені в спеціальному розділі «Положення про загальноосвітню школу».

• Батьківські збори – одна з форм зв'язку школи з батьками і пропаганди серед них педагогічних знань. Проводяться класні й загальношкільні Б. з. На них батьків знайомлять з планами навчально-виховної роботи школи, класних керівників; батьки одержують інформацію про стан успішності й дисципліни дітей, обговорюють проблеми допомоги школі в організації дозвілля дітей, їх трудового виховання тощо.

• Бесіда дидактична – метод навчання, при якому вчитель, спираючись на наявні в учнів знання й досвід, користуючись запитаннями, підводить учнів до розуміння й засвоєння нових знань, до повторення й перевірки знання навчального матеріалу.

• Виховні цілі –  цілі, що відповідають формуванню соціальних і особистісних якостей, а також ціннісно-смислових ставлень людини до навколишнього світу і самої себе.

• Відкрите навчання –  спосіб організації навчальної роботи в школах (здебільшого початкових), який передбачає відмову від класно-урочної системи і оцінювання успішності на основі заданих норм, гнучку, відкриту організацію навчального простору, змінний склад навчальних груп, вільний вибір учнем видів і способів навчальної роботи. В. н. сприяє формуванню позитивної мотивації дітей, емоційно насиченої атмосфери взаємин учителів і учнів. Таке навчання було поширене на початку 60-х років XX ст. у Великій Британії, а в 70-ті роки і в інших країнах.

• Відкритий урок – урок, на якому присутні інші вчителі та запрошені особи. В.у. проводяться кваліфікованими вчителями з складних або недостатньо розроблених у методиці тем навчальної програми з метою показу й поширення найефективніших прийомів навчально-виховної роботи. Вони сприяють впровадженню досягень педагогічної науки в практику, поширенню передового педагогічного досвіду, підвищенню кваліфікації учителів.

• Відповідальність батьків – юридичні й моральні норми, які визначають відповідальність батьків перед державою і суспільством за виховання своїх дітей. В Україні піклування про здоров'я, виховання й навчання дітей, про підготовку їх до самостійного життя, що є не лише моральним обов'язком батьків, а й їхнім найважливішим обов'язком. На тих батьків, які погано виховують своїх дітей, суспільство й держава впливають. За особливо серйозні порушення українське законодавство передбачає позбавлення батьківських прав.

• Виховання авторитарне — освітньо-виховна концепція, що передбачає беззастережне підкорення волі вихователя.

• Виховання всебічне – виховання, яке передбачає формування в особистості певних якостей відповідно до вимог розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання.

• Виховання гармонійне – виховання, яке передбачає, щоб якості складових виховання (розумового, морального, трудового, фізичного, естетичного) доповнювали одна одну, взаємно збагачувалися.

• Виховання екологічне (від гр. oikos – дім, середовище і logos – учення) – набуття людиною знань у царині екології та формування в неї моральної відповідальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним.

• Виховання економічне – виховання, що передбачає вирішення таких завдань: формування економічного мислення, оволодіння економічними знаннями, вміннями та навичками економічних взаємин.

• Виховання естетичне – розвиток у людини почуттів прекрасного, формування умінь і навичок творити красу в навколишній дійсності, уміти відрізняти красиве від потворного, жити за законами духовної краси.

• Виховання моральне – виховання, що передбачає оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів і переконань, умінь та навичок.

• Виховання правове – формування у громадян високої правової культури, що передбачає свідоме ставлення особистості до своїх прав і обов'язків, поваги до законів та правил людського співжиття, готовності дотримуватися і сумлінно виконувати визначені вимоги, які виражають волю й інтереси народу.

• Виховання фізичне – виховання, що ставить за мету створення оптимальних умов для забезпечення достатнього фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, оволодіння знаннями про особливості організму людини, фізіологічні процеси, які відбуваються в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання й розвиток його потенцій.

• Виховання національне – історично зумовлена і створена етносом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, спрямованих на доцільну організацію діяльності членів суспільства, в процесі якої відбувається процес оволодіння морально-духовними цінностями народу, забезпечується єднання і спадкоємність поколінь, соборність народу.

• Виховання статеве – оволодіння підростаючим поколінням етикою й культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися нормами моральності в стосунках між особами протилежної статі.

• Вимога – метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Види вимог: вимога-прохання, вимога-довіра, вимога-схвалення, вимога-порада, вимога-натяк, умовна вимога, вимога в ігровому оформленні, вимога-осуд, вимога-недовіра, вимога-погроза.

• Вимога-довіра – досить дієвий виховний засіб, що стимулює внутрішні сили особистості, яка починає відчувати важливість і корисність своїх дій, бажання виправдати довір'я педагога" прагнення утвердити себе в колективі. Наприклад, класний керівник організовує учнів на генеральне прибирання класної кімнати. Перед усім класом звертається до шестикласника: "Сергійку, доручаємо тобі на завтра забезпечити усіх нас знаряддям праці (відра, ганчірки, миючі засоби та ін.). Ти в нас гарний господар".

• Вимога-схвалення спрямована на стимулювання вихованців до позитивних дій. Оскільки у дітей молодшого та середнього шкільного віку недостатньо сформований психологічний механізм самооцінювання, тому так важливо підтримати вихованця, вселити в нього впевненість у власних силах і правильності своїх дій.Наприклад, на уроці фізики учні самостійно розв'язують задачі. Учитель проходить між рядами, спостерігає за роботою учнів. Зупиняється біля Дмитра, який не завжди відзначається дбайливістю. Однак на цей раз учитель побачив старанність і голосно зауважує: "Сьогодні ти старанно працюєш. Молодець. Працюй так і надалі".

• Вимога-порада –  являє собою звернення до свідомості, містить рекомендації вихователя для самостійного прийняття вихованцями рішення про доцільність того чи того вчинку. Це дає вихованцеві можливість вибору, стимулює його самостійність. Наприклад, учні 5 класу на пришкільній ділянці обкопують дерева. Учитель спостерігає за їх працею. Один учень недбало ставиться до роботи. Класний керівник підійшов до нього і зауважив: "Миколо, на мій погляд, ти ображаєш яблуньку. Я радив би тобі копати глибше і робити ширші ямки".

• Вимога-натяк – це прихована форма стимулювання дій вихованця. Вона ґрунтується на довірливих взаєминах між педагогом і вихованцем та передбачає врахування його індивідуальних особливостей. Наприклад, на початку уроку учитель мови дав учням самостійну роботу. Не всі учні включились до роботи. Учитель, не називаючи нікого конкретно, говорить: "Мені здається, що дехто ще на перерві".

• Умовна вимога полягає в тому, що певний вид діяльності, приємний для вихованця, виступає своєрідним стимулом для діяльності особистості щодо виконання небажаного або більш важкого доручення. Наприклад, мама звертається до п'ятирічної Наталі, яка грається ляльками: "Наталочко, якщо ти швиденько складеш усі іграшки, підемо гуляти на вулицю. Бачиш, як там гарно".

• Вимога в ігровому оформленні використовується в тих випадках, коли доводиться виконувати нецікаві доручення та долати труднощі, пов'язані із втомою вихованців. Гра в житті дітей є важливим стимулом їх діяльності. Вона захоплює дітей, викликає радість, сприяє виникненню почуття задоволення від виконання навіть непривабливих справ, які є важливими в житті колективу. Наприклад, учні 6 класу в одноденному поході. Дещо стомилися. Класний керівник поділив клас на чотири загони, в кожному загоні обрали командира, розробили різні маршрути, якими загони дістануться до визначеного місця, де на переможців чекає сюрприз-подарунок.

• Вимога-осуд застосовується у тих випадках, коли негативна оцінка тих чи інших дій вихованця відіграє роль психологічного гальма його негативних дій, вчинків і стимулює до позитивних дій. Наприклад, два хлопчики після уроків прибирають класну кімнату. Проте роблять це недбало, лише розмазують по підлозі бруд. Черговий учитель звертається до них: "Так працювати не можна. Негайно поміняйте воду і все зробіть дбайливо!".

• Вимога-недовіра має місце в тих випадках, коли інші спроби не дають бажаних результатів. Якщо вихованець відчуває частково втрату довіри з боку товаришів, педагога він психологічно переживає свій стан у колективі. При розумному використанні вимоги шляхом вираження недовіри з'являється внутрішній стимул до подолання негативізму у власних діях. Однак вдаватися до цієї вимоги треба обережно, вибірково, щоб не стимулювати вихованців до вироблення почуття байдужості. Наприклад, семикласники готуються до свята Мами. Два хлопчики –  Сергій і Андрій – безвідповідально ставляться до виконання доручень. Класний керівник зауважує: "Хлопці, ви знову хочете бути утриманцями. Ми усуваємо вас із справи". Так і скажемо мамам: "Сергій і Андрій не поважають своїх мам".

• Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок. В. формується шляхом вправ і створює можливість виконання дій не лише у звичних, а й у змінених умовах. У навчальній діяльності учні оволодівають навчальними вміннями. Володіння сукупністю основних загально-навчальних вмінь і навичок називають вмінням учитися. Воно включає: навчально-організаційні вміння   (вміння формулювати мету й визначати завдання діяльності; вміння раціонально планувати діяльність; вміння створювати сприятливі умови для власної діяльності: режим, гігієна, порядок робочого місця та ін.); навчально-інформаційні (вміння  здійснювати бібліографічний пошук; вміння працювати з технічними джерелами інформації; вміння здійснювати спостереження); навчально-інтелектуальні вміння (вміння мотивувати свою діяльність; вміння уважно сприймати інформацію; вміння логічно осмислювати навчальний матеріал, виділяючи в ньому головне; вміння раціонально запам'ятовувати; вміння розв'язувати проблемні пізнавальні задачі; вміння самостійно виконувати вправи; вміння здійснювати самоконтроль у навчально-пізнавальній діяльності).

• Всезагальна освіта – навчання всіх без винятку дітей певного віку в загальноосвітніх школах, які дають відповідний мінімум знань. В.о.  забезпечується системою державних заходів (законодавчі акти про обов'язковість навчання, державні асигнування на будівництво і утримання шкіл, підготовку вчителів тощо). Високий рівень  матеріального добробуту народу – найважливіша умова здійснення В.О. Законом «Про освіту» в Україні передбачається обов’язкове закінчення всіма дітьми повної середньої школи.

• Гігієна уроку – система заходів, спрямованих на попередження розумової і фізичної перевтоми учнів під час занять. Приміщення, в яких проводять заняття, повинні мати достатню площу, кубатуру, освітленість робочих місць учнів і класної дошки, сприятливий повітряно-тепловий режим; має  гарантуватися техніка безпеки в лабораторіях і майстернях.

• Громадянське виховання – формування громадянськості як інтернативної якості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною. До основних елементів громадянськості належить моральна й правова культура, яка виражається в почутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, повазі й довірі до інших громадян і до державної влади, здатної виконувати свої обов'язки, в гармонічному поєднанні патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів. Основні риси громадянина закладаються в дитячому, підлітковому, юнацькому віці на основі досвіду, набутого в родині, школі, соціальному середовищі, і в подальшому формуються протягом усього життя людини. В сучасних умовах важливою громадянською якістю стає здатність людини до самовизначення, завдяки якому людина зможе розумно існувати в умовах вибору, тобто в умовах свободи й відповідальності.

• Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії.

• Гуманістична педагогіка – напрям у сучасній теорії та практиці виховання, що виник наприкінці 50-х - на початку 60-х років XX ст. у США як педагогічне втілення ідей гуманістичної психології. Головною метою виховання в Г. п. є самоактуалізація особистості.

• Гуманізація виховання – створення оптимальних умов для інтелектуального й соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права особистості на свободу, соціальний захист, розвиток здібностей і вияв індивідуальності, самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності.

• Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) — прогресивний напрям духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, утверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

• Гнучкість знань – характеризується умінням знаходити варіативні способи застосування знань у змінених умовах.

• Дедуктивний спосіб пізнання – характеризується рухом думки від загального до одиничного  (від правила до прикладу). Широко використовується в навчальному процесі з метою викладу навчального матеріалу і його засвоєння учнями. Відіграє велику роль у становленні логічного мислення, сприяє розвитку вміння використовувати наявні знання під час засвоєння нових, логічно обґрунтовувати конкретні положення, доводити правильність своїх думок; виховує підхід до кожного факту чи явища як до ланки єдиного ланцюга взаємопов’язаних і взаємообумовлених явищ. Д. с. п. тісно пов’язаний з індуктивним, який полягає в переході від одиничних фактів, прикладів до загального положення. Правильне співвідношення дедуктивного способу пізнання та індукції забезпечує повноцінність знань. Вони пов’язані між собою так, як синтез і аналіз.

• Дидактична (грец. didaktikos – повчальний) система – сукупність елементів (мета, дидактичні принципи, зміст, форми організації і методи навчання), що утворюють єдину цілісну функціональну структуру, орієнтовану на досягнення цілей навчання.

• Дидактичне програмування – один із підходів до конструювання освітніх процесів і систем, пов'язаний з поетапним визначенням необхідної інформації, елементарних процедур її засвоєння і контролю. Особливого поширення набуває у зв'язку із впровадженням комп'ютерів і навчальних пристроїв.

• Дидактичний матеріал – особливий тип наочного навчального посібника, переважно карти, таблиці, набори карток з текстом, цифрами або малюнками, реактиви, рослини, тварини тощо, які роздаються учням для самостійної роботи в класі і вдома або демонструються вчителем перед усім класом. Дидактичним матеріалом називаються також збірники задач і вправ.

• Диференціація (лат. differentia – відмінність) освіти – процес у сучасній освіті, що забезпечує різноманітність форм навчання, які дають змогу максимально враховувати індивідуальні можливості, інтереси, нахили, ціннісні та професійні орієнтації тих, хто навчається. Базується на прийнятті психологічних відмінностей між індивідами і групами людей (за статтю, віком, соціальною належністю тощо).

• Діагностика (грец. diagnostikos – здатний розпізнавати) інноваційної діяльності педагога –  сукупність способів вивчення й оцінювання професійної готовності педагога до реалізації інноваційної діяльності.

• Дослідний метод – залучення учнів до самостійного розв'язання пізнавальної задачі з використанням необхідного обладнання.

• Демонстрація –  це метод навчання, який передбачає показ предметів, явищ і процесів у їх натуральному вигляді, динаміці, дії (показ конкретної рослини, тварини, механізму).

• Дальтон-план – форма організації навчання, що передбачала таку технологію: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни розділявся на частини (блоки), кожен учень у вигляді плану отримував індивідуальне завдання, самостійно працював над його виконанням, звітував про роботу, набираючи певну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. При цьому учителю відводилась роль організатора, консультанта. Учнів із класу в клас переводили не після закінчення навчального року, а залежно від рівня оволодіння програмовим матеріалом (З – 4 рази на рік).

• Дидактика (від гр. didaktikos – навчаю) – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання, виховання в процесі навчання.

• Дискусія (від лат. discussio – розгляд, дослідження) – метод навчання, спрямований на інтенсифікацію та ефективність навчального процесу за рахунок активної діяльності учнів (студентів) у пошуках наукової істини.

• Диспут – спір на наукову, літературну чи іншу тему, що відбувається перед аудиторією. Диспут в школі – одна з форм роботи зі старшокласниками, дійовий засіб морального виховання й розвитку логічного мислення учнів.

• Дистанційне навчання – форма навчання, коли спілкування між викладачем і студентом або вчителем і учнем відбувається за допомогою листування, магнітофонних, аудіо-та відеокасет, комп’ютерних мереж, кабельного та супутникового телебачення, телефону чи телефаксу тощо. Протягом останнього десятиліття дистанційне навчання стало одним з найважливіших елементів системи вищої освіти промислово розвинених країн.

• Евристична бесіда – запитально-відповідальна форма навчання, за якої учитель не повідомляє учням готових знань, а вміло поставленими запитаннями, іноді навідними, які не містять прямої відповіді, змушує їх самих на основі своїх знань, уявлень, спостережень, життєвого досвіду приходити до нових понять, висновків і правил. Виникла як реакція на зазубрювання в школах навчального матеріалу і спрямовувалася на розвиток мислительної діяльності учнів.

• Засоби нових інформаційних технологій – програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки, а також сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації.

• Зміст освіти – випливає  з її основної функції – прилучити молодь до загальнолюдських і національних цінностей; це – система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими повинен оволодіти учень у процесі навчання. Педагогічні вимоги до змісту освіти: зміст освіти повинен бути спрямований  на досягнення основної мети виховання – формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості – громадянина України; зміст освіти повинен будуватися на науковій основі.

• Засоби навчання – предмети шкільного обладнання, які застосовують у процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін,).

• Закріплення знань, умінь та навичок – спеціальна робота вчителя  по реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.

• Залік – одна з форм перевірки знань студентів вузів і учнів середніх спеціальних навчальних закладів.

• Індивідуальний стиль педагогічної діяльності – цілісна система операцій, що забезпечує ефективну взаємодію вихователя з вихованцями і визначається цілями, завданнями професійної діяльності, властивостями різних рівнів індивідуальності педагога (ритмом діяльності, спілкування тощо). Структура І. с. п. д. охоплює мотиваційно-оцінний, змістово-когнітивний, операційно-діяльнісний компоненти.

• Індивідуальне навчання – одна з форм організації навчально-виховного процесу, при якій здійснюється педагогічний вплив учителя на учня, котрий перебуває поза колективом.

• Індивідуальний підхід до дітей – принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя. В результаті всебічного вивчення своїх вихованців у педагога створюється чітке уявлення про характер кожного з них, про його інтереси і здібності, що дає змогу зрозуміти вчинки дітей, застосовувати найбільш доцільні навчально-виховні засоби, які розвивають творчу активність дітей.Знаючи інтереси й нахили учнів, педагог заохочує здібних учнів до успішної роботи в повній відповідності з їхніми можливостями, сприяє просуванню вперед учнів з середньою успішністю, допомагає слабшим учням ліквідувати прогалини в знаннях. Залежно від типу вищої нервової діяльності учнів, з урахуванням рівня їхнього розвитку педагог визначає характер індивідуальних завдань для самостійної роботи учнів. І.п. – необхідна умова ефективності педагогічного процесу, оскільки будь-який виховний вплив заломлюється через індивідуальні особливості конкретної особистості. І.п.  застосовується як виховними системами гуманістичної орієнтації (коли вихователі визначають право кожної дитини бути не схожою на інших), так і системами авторитарного типу, які прагнуть усіх дітей зробити однаковими. У зв' язку з цим у сучасній педагогічній науці і практиці виникла необхідність запровадження нового поняття – особистісного підходу, який має багато спільного з індивідуальним підходом, однак на відміну від нього головну вбачає в розвиткові особистості, а не її пригніченні.

• Компетентність – набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.

• Конкретність і узагальненість – це уміння розкрити конкретні прояви узагальненого знання і підвести конкретні знання під загальні.

• Лекція (від лат. lectio – читання) – це метод навчання, що передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих.

• Методика навчання як окрема дидактика –  сукупність упорядкованих знань про принципи, зміст, методи, засоби і форми організації навчально-виховного процесу з окремих навчальних дисциплін, що забезпечують розв'язання завдань.

• Модульні нововведення – комплекс часткових взаємопов'язаних нововведень стосовно певної групи предметів, вікової групи дітей тощо.

• Модуль (від лат. modulus – міра): 1) назва важливого коефіцієнта чи величини; 2) частина будови, що слугує одиницею вимірювання; 3) уніфікований функціональний вузол у вигляді пакета деталей (модуль у комп'ютерних системах, у космічному кораблі тощо).

• Модуль у педагогіці – це функціональний, логічно зумовлений вузол навчально-виховного процесу, завершений блок дидактично адаптованої інформації.

• Мультикультурна (лат. Multum – багато і ...культура) освіта – освіта, спрямована на збереження і розвиток культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності певного суспільства, на передавання їх та інноваційних новоутворень молодому поколінню.

• Моніторинг (від англ. monitoring, від лат. monitor – той, хто наглядає, спостерігає) — 1) спостереження, оцінка і прогноз стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини; 2) збір інформації засобами масової комунікації. 3) спостереження за навчальним і виховним процесами з метою виявлення їх відповідності бажаному результату чи попереднім припущенням.

• Методи навчання (від гр. methodos – спосіб пізнання, шлях дослідження) – це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне вирішення навчально-виховних завдань. Серед методів навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання керівної функції — научіння, а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями і навичками — учіння. Загальні методи навчання є багатовимірним педагогічним явищем, що містить у собі низку аспектів:

  • гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання);

  • логіко-змістовий (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу);

  • психологічний (врахування психологічних механізмів пізнання);

  • педагогічний (досягнення навчальної мети).

• Майстерність педагогічна – досконале творче виконання учителем-вихователем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня інтелектуального й морально-духовного розвитку.

• Мотиви навчання (від фр. motif, від лат. moveo – рухаю) – внутрішні психічні сили (рушії), які стимулюють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні.

• Міцність знань – характеризується збереженням у пам'яті учня вивченого матеріалу, який легко і безпомилково ним відтворюється.

• Навчання проблемне – навчання, яке відрізняється тим, що учитель створює певну пізнавальну ситуацію, допомагає учням виділити проблемне завдання, зрозуміти її і "прийняти"; організовує учнів на самостійне оволодіння новим обсягом знань, необхідним для вирішення завдань; пропонує широкий спектр використання набутих знань на практиці.

• Новизна – один із основних критеріїв оцінювання педагогічних досліджень; результат творчого процесу; властивість і самостійна цінність будь-якого нововведення. Н. має відносний характер як в особистісному, так і в історичному плані.

• Навчальна екскурсія – це форма роботи, спрямована на вивчення учнями при керівній ролі вчителя певних явищ, процесів, предметів через безпосереднє їх сприймання і спостереження в конкретному виробничому, природному середовищі. Завдання екскурсій: збагачувати знання учнів; встановлювати зв'язок теорії з практикою; розширювати політехнічні знання; розвивати творчі здібності учнів, їх спостережливість, естетичні смаки, актуалізувати пізнавальні інтереси; формувати науковий світогляд; сприяти професійній орієнтації.

• Навчальний план – це затверджений Міністерством освіти і науки України документ, в якому для кожного типу загальноосвітніх навчально-виховних закладів визначено перелік навчальних предметів, порядок їх вивчення за роками, кількість тижневих годин на їх вивчення, структура навчального року.

• Навчальна програма – це документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, в якому подано характеристику змісту навчального матеріалу із зазначенням розділів, тем, орієнтовної кількості годин на їх вивчення. Програма має традиційну структуру: пояснювальна записка, перелік розділів і тем, перелік обов'язкових знань, умінь і навичок учнів, критерії та норми оцінювання.

• Навчальний модуль — це цілісна функціональна одиниця, що оптимізує психолого-соціальний розвиток учня і вчителя. Психолого-дидактичними засобами реалізації навчального модуля є педагогічно-адаптована система понять у вигляді системи знань, духовних цінностей.

А-Н  ♦   О-Я