Новини
Управління
Нормування праці Охорона праці Планування роботи Система контролю Шкільна документація Атестація педпрацівників Робота педради Реформа освіти Освітній менеджмент
Методика
Освітні технології Методичні рекомендації Діагностична робота Стан викладання Навчальні кабінети Методичний кабінет Аналіз уроку Анкетування
Учительська
Календарне планування Поурочне планування Сценарії заходів Майстер-клас Класне керівництво Тести для учителів Педагогічний словник Творчість учителів
Бібліотека
Нормативні документи Навчальні підручники Облік підручників Електронний каталог Сценарії Бланки, форми Актуальні питання
Для батьків
Сім'я і закон Сім'я і виховання Методика виховання Батьки і педагоги Здоров'я дітей Поради психолога Батьківські тести Завдання для батьків
Для учнів
Захист своїх прав Молодь і суспільство Самовиховання Як правильно вчитися? Крилаті вирази Саморозвиток Шкідливі звички Учнівські тести Цікавий Інтернет

Каталог статей

Головна » Статті » Учительська » Сценарії заходів

Мандрівка у казку

«Мандрівка у казку»

Сценарій свята до 160-річчя від дня народження І.Франка (для учнів 5-6 класів)

Мета: поглибити знання учнів про дитинство І.Франка, продовжити знайомство школярів із казками письменника, розвивати творчу уяву, виховувати бажання творити добро.

Святково прибрана сцена. На сцені портрет І.Франка, книжкова виставка.

Читець.

Надійшла весна прекрасна,

Многоцвітна, тепла, ясна,

Мов дівчина у вінку;

Ожили луги, діброви,

Повно гамору, розмови

І пісень в чагарнику.

Ведучий 1. Цими чудовими рядками із вірша Івана Франка ми розпочинаємо наше свято.

Ведучий 2. 160 років тому, 27 серпня 1856 року, у селі Нагуєвичі, що неподалік від Львова, народився Іван Франко.

(Роман Завадович «Поет-каменяр»)

Читець 1.

В Нагуєвичах на горбку

стояла хата у садку,

а збоку — кузня майстра Яця,

меткого Якова Франка.

Там цілі дні кипіла праця,

бо справна в коваля рука.

Дзвеніли молоти й луною,

веселою та голосною,

їх пісня над селом неслась.

Читець 2.

У Яця був синок Івась,

розумний і кмітливий хлопчик,

до книжки брався все охоче,

то й порішили батько-мати:

«Івася треба в школу дати!»

Читець 3.

Пішов малий Івась до школи

в Дрогобич-місто. Вільну волю,

братів і друзів, ліс і поле —

усе, що палко так любив,

Івась-школярик залишив.

Учився пильно і завзято,

Читав книжок дуже багато...

Читець 4.

Померли рано батько й мати,

та не вернувсь у рідну хату

Івасик, круглий сирота.

Вже інша кликала мета

у світ, велична і свята:

своє знання, любов і сили

віддати батьківщині милій.

Читець 1.

З Івася він Іваном став,

та вчитися не перестав.

Учивсь у Львові та у Відні1

і завжди думав:

Іван Франко.

«Краю рідний,

о, як би помогти тобі

в тяжкій неволі і журбі?

Щоби чужим не був слугою,

щоб управляв ти сам собою,

щоб був щасливий і багатий

у власній вільній хаті?»

Читець 2.

І присягнувсь Іван завзятий

талант і розум дужий свій —

всього себе на службу дати

Вітчизні любій, дорогій.

Читець 3.

За те була йому пошана:

народ назвав Франка Івана

провідником-Каменярем,

що безупинно день за днем

у бурю, дощ і непогоду

ламає молотом граніт.

І для невільного народу

будує шлях у кращий світ.

Читець 4.

Франко — то гордість і окраса

свого народу і землі.

Він, мов молодший брат Тараса,

обидва — волі ковалі.

Ведучий 1. Іван Франко завжди з теплом і любов’ю згадував батьківську кузню.

Читець.

У долині село лежить,

Понад селом туман дрижить,

А на горбі, край села

Стоїть кузня немала.

А в тій кузні коваль клепле,

А в коваля серце тепле,

А він клепле та й співа

Всіх до кузні іззива.

Яків Франко.

«Ходіть, люди, з хат і з поля!

Тут кується краща доля.

Ходіть, люди, порану,

Вибивайтесь з туману!»

Ведучий 2. У кузні малий Іван слухав розповіді селян про тяжку працю, злидні та неврожаї, бачив нужденних заробітчан. У дитячу душу глибоко запало побачене і почуте. Він зрозумів, як тяжко живеться людям, і усвідомив, що за кращу долю треба боротися. Вогонь кузні та батьківська любов зігрівали душу великого письменника:

Іван Франко. «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. … Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

Звучить пісня «Червона калино,чого в лузі гнешся».

Читець.

Пісне, моя ти сердечна дружино.

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

Ведучий 1. Першою розбудила в дитячому серці Івана поетичні струни, любов до пісні його мати - Марія Кульчицька. Вона любила співати і знала багато пісень; співані нею синові народні пісні вводили його в світ поезії і багато заважили в розвиткові майбутнього митця слова. Вони навчили його переживати виспівані з сумом людські турботи, недолю і незгоди, ненавидіти зло і кривду. Найсердечнішими словами згадував поет матір і її пісні, силу яких відчував усе ясніше й глибше зі зрілістю. Дуже багато дав отой ласкавий материн спів майбутньому поетові, а через нього і українській літературі. Народні пісні стали улюбленими піснями Франка. Недаремно ж свою любов до пісень поет називав прекрасним віном, придбаним у батьковій хаті.

Читець.

«Мамо, голубко! - було налягаю –

Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!»

«- Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моєї руки.»

...Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих невгодин життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

Сил додала до важкого буття.

Ведучий 1. Іван Франко навчався у Дрогобицькій гімназії, Львівському та Чернівецькому університетах, а у Відні захистив наукову роботу. Він є автором більше шести тисяч творів різних жанрів. Особливе місце у творчості письменника посідають його твори для дітей. Дуже популярна і нині його збірка казок «Коли ще звірі говорили». Казкар писав:

Іван Франко. «Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи… Тисячі речей забудете, а тих хвилин, коли люба мама чи бабуся розповідала казки, не забудете до смерті».

Ведучий 2. Казковий світ – чарівний і неповторний. Мандрувати його стежками завжди цікаво й повчально. Казка вимагає особливої атмосфери, тому вона – символ домашнього затишку, родинної злагоди. Сьогодні ми з вами поринемо у світ казки.

Ведучий 1.

Тож будьте мов ангелики,

Щоб казка чарівна

Сполоханим метеликом

Не пурхнула з вікна.

А казка закликає нас

В невидані світи

Веселками устелені…

Ходім мерщій туди.

Інсценізація казки «Старе добро забувається»

Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в тій хвилі йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього:

— Дядечку, голубчику! Змилуйся надо мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гонять, хотять мене віку збавити.

Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, завдав собі на плечі на й несе. Надбігають ловці-молодці.

— А не бачив ти, чоловіче, Вовчика-братика? — питають.

— Ні, не бачив.

От вони й погнали далі. А коли вже їх не було видно, Вовк із міха обзивається:

— А що, пішли вже мої гонителі?

— Пішли.

— Ну, тепер випусти мене на волю!

Чоловік розв’язав мішок і випустив Вовчика-братика на волю! А той і говорить:

— Ну, чоловіче, тепер я тебе з’їм.

— Ей, Вовчику, Вовчику! Я тебе з такої біди вирятував, а ти мене з’їсти хочеш!

— А що, чоловіче! Се так у світі ведеться: старе добро забувається.

Видить чоловік, що діло погане, і говорить:

— Ну, коли так, то ходімо далі! Здаймося на суд. Коли суд скаже по-твойому, то нехай по-твойому й буде: з’їси мене.

Пішли далі. Здибають стару Кобилу. Чоловік до неї й говорить:

— Будь ласка, Кобило-матусю, розсуди нас. Отеє я вирятував Вовчика-братика з тяжкої пригоди, а він хоче мене з’їсти.

І розповів їй усе, як було. Кобила подумала-подумала та й мовить:

— Вовкова правда, чоловіче! Я жила у господаря дванадцять літ, робила на нього із усеї сили, привела йому десятеро лошат, а тепер, коли я постарілася і до роботи стала неспосібна, він узяв та й вигнав мене на голе поле, щоб мене вовки з’їли. Отеє вже тиждень я тут днюю і ночую і жду не дождуся, поки прийдуть вовки й розідруть мене. Так-то, дядьку, старе добро забувається.

— А бачиш, моя правда! — крикнув Вовк.

Засумувався чоловік і почав просити Вовка, щоби пошукати їм іще другого суду. Вовчик пристав на се. Ідуть-ідуть, надибали старого Пса. Чоловік і до нього обертається зі своїм ділом. Розповів йому все, як було. Пес подумав-подумав та й повідає:

— Ні, чоловіче, Вовкова правда. Ось послухай, як зо мною було. Служив я господареві двадцять літ, пильнував його дому і худоби, а коли постарівся і голосу у мене не стало, він вигнав мене з обійстя, і ось я тепер блукаю без захисту. Забувається старе добро, се свята правда!

— Бачиш, на моє виходить! —крикнув Вовк. Засумував чоловік ще гірше і почав ще раз проситися у Вовка.

— Позволь мені ще одного суду розпитати, а тоді вже роби зо мною, що хочеш, коли старого добра не пам’ятаєш.

— Добре.

Пішли вони, аж насупроти них Лисичка-сестричка.

— Гей, Лисичко-сестричко! — кричить їй здалека чоловік і кланяється. — Зроби ласку, підійди ближче, розсуди нас обох з Вовчиком.

Наблизилася Лисичка, розповідає їй чоловік, що і як було. А Лисичка не вірить.

— Та не може сьому бути правда, чоловіче, аби Вовк, такий великий пан, та влізся в отсей мішок!

— Але ж правда! — крикнув Вовк.

— Ні, нізащо не йму віри! — уперлася при своїм Лисичка. Що вже чоловік божиться, що Вовчик запевняє, ні та й ні!

— Не можу сьому вірити, хіба мені доочне покажете, як се було.

— Що ж, се можна, — сказав чоловік та й розставив мішок так само, як тоді, коли саджав Вовка.

— Ось бач, як се було! — сказав Вовк і встромив голову в мішок.

— Як то, ти хіба тілько голову встромив? — спитала Лисиця.

Вовк уліз увесь у мішок.

— Ну, чоловіче, — промовила Лисиця, — тепер покажи мені, як ти його зав’язував?
Чоловік зав’язав.

— Ну, а тепер, чоловіче, покажи мені, як ти на тоці снопи молотив?

Чоловікові не треба було сього два рази казати. Як замахне ціпом, як почне лущити по мішку! А Лисиця ще й примовляє:

— Ану, чоловіче, а як ти снопи перевертав?

Чоловік обернув мішок на другий бік та як уцідить Вовка по голові, та й забив його на смерть.

— Ну, чоловіче, — мовить Лисиця, — я тебе вирятувала від смерті. Що ж ти мені за се ударуєш?

— Дарую тобі, Лисичко-сестричко, мішок курей.

Ведучий 1. Не забувайте чуже добро. Нехай воно повертається кожному сторицею.

Ведучий 2. А ще читайте багато,бо як писав І.Франко:

Книги — морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

Ведучий 1. На цьому наше свято закінчується. До нових зустрічей.

Пелешок Галина Миколаївна,

учитель української мови та літератури

НВК «Школа-ліцей «Оріяна» м. Львова.

Завантажити ►

Джерело: http://galychanca.blogspot.com/2016/02/160-5-6.html

 

Категорія: Сценарії заходів | Додав: Peter (22.07.2016)
Переглядів: 2775 | Рейтинг: 3.7/3
Всього коментарів: 0
avatar
Категорії розділу
Поурочне планування [10]
Сценарії заходів [31]
Календарне планування [28]
Майстер-клас [0]
Класне керівництво [0]
Творчість учителів [0]
Пошук
Нові документи
Нові накази МОН
Про внесення змін до Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності
Про внесення змін до Інструкції про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах...
Про проведення у 2017/2018 навчальному році Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»)

Нові листи МОН
Щодо нагальних питань впровадження Закону України «Про освіту»
Про відзначення Дня захисника України
Про організацію та проведення всеукраїнського конкурсу «Учитель року - 2018»

Новини освіти
Вхід на сайт
Наше опитування
Які матеріали найпотрібніше розміщувати на сайті (вибрати один)?
Всього відповідей: 343
Джерела інформації







Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0