Юлія ВАСИЛЮК, учитель історії Івано-Франківського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей із сільської місцевості Івано-Франківської обласної ради, учитель-методист.

БОЙОВИЙ ШЛЯХ ЛЕГІОНУ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

Урок-презентація. 11 клас

Мета. Ознайомити учнів з передумовами, причинами та процесом створення легіону УСС, участю «усусів» в подіях Першої світової війни; визначити місце і роль УСС в українському національно-визвольному рухові, місце і роль Володимира Старосольського, Михайла Галущинського, Григорія Коссака, Мирона Тарнавського, Петра Франка, Василя Вишиваного, Софії Галечко та Олени Степанів в діяльності УСС. Розвивати вміння аналізувати діяльність «усусів» та їх видатних діячів, узагальнювати інформацію та робити висновки; формувати в учнів пошукові, менеджерські, презентаційні, комунікативні уміння і навички. Виховувати у дітей розуміння історичної епохи та причетності УСС до становлення української армії початку ХХ століття та боротьби за незалежність України.
Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу, формування умінь і навичок.
Вид уроку. Урок-презентація.
Навчально-методичне забезпечення. Настінна карта «Перша світова війна», атлас, роздавальний матеріал, мультимедійні презентації.

Підготовчий етап. За два-три тижні до уроку учитель із учнями визначають проблему для дослідження. Клас об'єднується у чотири групи, які отримують завдання для самостійного опрацювання.
Завдання для першої групи.
    1. Відшукати інформацію про передумови, причини та процес створення легіону УСС.
    2. Написати повідомлення «Передумови, причини та процес створення легіону Українських січових стрільців».
    3. Відібрати відповідні фотоматеріали.
    4. Створити і оформити презентацію.
    5. Презентувати виконані завдання.
Завдання для другої групи.
    1. Простежити бойовий шлях легіону УСС, звернувши увагу на бої на Ужоцькому перевалі, горі Маківка та на горі Лисоня.
    2. Скласти карту бойового шляху «усусів» та хронологічну таблицю боїв.
    3. Написати повідомлення «Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців».
    4. Створити і оформити презентацію.
    5. Презентувати виконані завдання.
Завдання для третьої групи.
    1. Підготувати інформацію про діяльність М. Галущинського, М. Тарнавського, В. Старосольського, Г. Коссака, П. Франка, В. Вишиваного, О. Степанів, С. Галечко.
    2. Дібрати фотоматеріали про видатних діячів та командирів легіону УСС.
    3. Написати повідомлення «Славетні постаті легіону Українських січових стрільців».
    4. Створити і оформити презентацію.
    5. Презентувати виконані завдання.
Завдання для четвертої групи.
    1. Підготувати інформацію про культурно-просвітницьку діяльність легіону УСС.
    2. Дібрати малюнки, плакати, аудіозаписи з піснями УСС, знайти та представити військові символи УСС.
    3. Написати повідомлення «Культурно-просвітницька діяльність Українських січових стрільців».
    4. Створити і оформити презентацію.
    5. Презентувати виконані завдання.

Послідовність проведення етапів уроку

I. Етап організації класу

II. Етап актуалізування
Орієнтовний перелік запитань для актуалізування пізнавальної діяльності учнів
    – Коли тривала Перша світова війна?
    – В складі яких держав на той час перебували українські землі?
    – Опишіть розвиток українського національно-визвольного руху на Західній Україні.
    – Коли і хто вперше запропонував і обґрунтував ідею здобуття Україною політичної незалежності?

III. Етап мотивування пізнавальної діяльності
    Щоб зрозуміти події сьогодення в Україні, нам з вами потрібно вивчити події, які розгорталися на наших землях в першій чверті ХХ ст.
    Сьогодні більшість російських чиновників, журналістів називає нас, українців, бандерівцями, а майже сто років тому вони називали патріотично налаштованих українців мазепинцями. Київський орган російських націоналістів «Кієвлянін» писав в листопаді 1911 р.: «Український рух є для Росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи, взяті разом... Мазепинське питання б'є Росію в саму основу її великодержавности. Мазепинський рух намагається зруйнувати національну, культурну, політичну єдність русского народу, намагається зруйнувати великодержавність Росії. От де наша найбільша небезпека. Мазепинський рух росте. Мазепинство з своєї галицької бази розлазиться по цілій південній Росії. В Галичині готується небезпечний антирусский осередок, полум'я якого може перекинутись по всій Малоросії...». Чого і чому так боялися російські шовіністи галичан? Тому що на Галичині перед Першою світовою війною виростала свідома своїх політичних інтересів українська нація. Тут розгорнулася гостра політична боротьба на захист прав і свобод українців, за національну автономію Східної Галичини, за український університет. А вихід брошури Юліана Бачинського «Україна irredenta* і перехід на самостійницькі позиції Івана Франка свідчили, що ідея самостійної України поступово стала пануючою ідеєю західноукраїнського руху. Українські патріотичні організації здійснювали значну роботу з виховання молоді в національному дусі. Діяли підпільні молодіжні організації, спортивно-фізкультурні товариства «Сокіл», «Січ» і «Пласт». Саме з цих товариств сформовано єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії -легіон Українських січових стрільців.

IV. Етап повідомлення теми, визначення мети і результатів уроку
    Учитель ставить перед учнями проблемне запитання «Яку роль відіграв легіон УСС в українському національно-визвольному рухові?»

V. Етап повідомлення знань, формування умінь і навичок
    Учитель. В історію українського народу Українські січові стрільці вписали героїчні сторінки слави. Вони стали першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтавської битви 1709 року. Вони мали велике значення для відновлення українських військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військової термінології, однострою, фольклору, мистецьких пам'яток.
    Учні першої групи презентують свої напрацювання, інші уважно слухають і записують тези повідомлень товаришів. Презентації демонструються на екрані.

    1-й доповідач. На зламі ХІХ-ХХ століть незалежницька ідея почала захоплювати ширші кола західноукраїнського суспільства. Внаслідок напруженої праці кількох поколінь громадських діячів та при істотній інтелектуальній та фінансовій допомозі Наддніпрянської України, вона стала домінуючою. В авангарді українського національного відродження перебувала молодь. Особливо її роль зросла зі створенням у 1899 р. організації під назвою «Молода Україна». Ініціатором та одним з провідних ідеологів «Молодої України» виступив студент права Львівського університету Володимир Старосольський. Багато членів організації пізніше поповнили лави ініціаторів стрілецького руху, провідників та активних вояків легіону УСС. «Молода Україна» налічувала тисячі ідейних членів і розбудовувала осередки у вищих школах Австрії та середніх школах Галичини й Буковини. «Молодоукраїнці» мали тісні контакти з численними студентськими громадами та революційними гуртками з Великої України (Наддніпрянщини), обмінювалися делегаціями.
    Саме в середовищі молоді визріло розуміння необхідності збройного домагання національної державності. Ґрунтом, на якому зростало усвідомлення потреби власної військової сили, став спортивно-протипожежний рух у формі сокільсько-січових і пластових товариств, де молодь проходила духовний і фізичний гарт.
    У 1891 р. зусиллями Костя Жмура та Павла Думки засновано перше фізкультурне товариство «Сокіл» в селі Купчинці, що у Тернопільщині. В лютому 1894 р. за ініціативою інженера Василя Нагірного воно постало у Львові. Великі заслуги в розбудові «Сокола» мав педагог Іван Боберський, який очолював соколят упродовж 1908-1914 рр. За цей час товариство поширило діяльність на всю Галичину.
    Перше руханково-пожежне товариство «Січ» створив відомий український громадський діяч, адвокат з міста Коломия Кирило Трильовський. Товариство постало в селі Завалля, що у Снятинщині, в травні 1900 р. Перед світовою війною уже біля 1 000 «Січей» діяли в Галичині.
    У 1911 році учні львівських середніх шкіл створили таємний гурток «Пласт». Незалежно один від одного такі гуртки поставали по всій Галичині впродовж 1912-1913 рр. Їх ініціаторами виступили відомі пізніше старшини УСС Іван Чмола, Василь Кучабський, Омелян Кучерішка, Петро Франко, Олена Степанів, Осип Яримович та Роман Сушко. Згодом, у 191 3 р., оформився Організаційний пластовий комітет, який об'єднав розрізнені пластові гуртки в масштабну крайову організацію. Мета «Пласту» полягала у сприянні всебічному патріотичному самовихованню української молоді на засадах християнської моралі.
    Серед перших військових вишколів особливе місце посів «Мазепинський курс мілітарний», який зорганізували Василь Кучабський, Василь Клим і Осип Квас серед гімназистів Львова. Він налічував близько 80 членів. Зусиллями цього гуртка з'явилися перші українські військові підручники. Його учасники займалися теоретичним вивченням військових предметів та практичними польовими вправами. Члени «Мазепинського курсу мілітарного» були переконані, що визволення України можливе тільки збройним шляхом, а тому заприсяглися «зі зброєю в руці здобувати незалежність українському народові».

    2-й доповідач. Під впливом діяльності різних товариств у Галичині розпочалися дискусії про майбутнє українського руху. Особливо активізувалася вони після Балканських війн.
    По-перше, наслідки війн, в яких балканські народи збройним шляхом визволилися від турецького поневолення, показали шлях досягнення незалежності. По-друге, Балканські війни, похитнувши політичну рівновагу в Європі, стали своєрідним детонатором, який призвів до різкого загострення відносин між провідними європейськими державами. Два військово-політичні блоки Антанта і Троїстий союз готувалися до чергової війни.
    У 1912 р. для популяризації воєнщини австрійський уряд звернув увагу на відродження польського мілітаризму і дав дозвіл на створення польських військових товариств. Цією нагодою скористались українці, і навесні 1913 р. у Львові заснували перше українське військове товариство під назвою «Січові стрільці». Головою товариства став Володимир Старосольський. Організація поділялась на два напрямки: «Січові стрільці ІІ» - студенти, «Січові стрільці І» - робітнича і селянська молодь. У березні 1914 року обидва об'єднались в одне, що його очолив комітет у складі Володимира Старосольського, Івана Чмоли, Михайла Гаврилка, Олени Степанів. Але від самого початку в товаристві «Січові стрільці» не було ідейної єдності, тут існували дві течії: самостійницько-демократична (за самостійну українську державу) та австрійсько-лояльна (підтримати Австро-Угорщину у майбутній війні з Росією). Зрештою перемогла австрофільська ідея: українські національні інтереси мали йти у фарватері австрійських.
    Ідеологічний вплив на настрої тодішньої молоді справляв політичний діяч Дмитро Донцов, який у липні 1913 року у Львові на з'їзді Українського студентського союзу виголосив промову на тему «Українська молодь і теперішнє положення нації». Він закликав до активної боротьби проти Москви та оголосив потребу мілітарного виховання української молоді.
    В 1955 р. американський історик Джон Армстронг, аналізуючи проблеми українського націоналізму в своїй академічній праці «Український націоналізм», зазначав, що ідея українських національних військових формувань зародилася у галицьких «Січах», згодом розвинулася в «Січових стрільцях».

    3-й доповідач. Навесні 1914 р. створено «Правельник піхотинців», в якому вміщено переклад необхідних військових команд українською мовою. Він містив 17 розділів, в яких регламентувалися правила внутрішньої служби, підготовка до бою, методика ведення бою всіма підрозділами піхоти. Розроблений також спеціальний однострій, де за основу взято австрійську військову форму, оздоблену в українських традиціях. Основна відзнака - синьо-жовта кокарда. Зусиллями ватажків стрілецького руху більшість товариств забезпечено вогнепальною зброєю. Переважно вони закуповували неробочі гвинтівки, які ремонтували місцеві умільці.
    Основним завданням стрілецьких товариств упродовж 1913¬1914 рр. стала підготовка їх активістів до війни проти Росії. А відтак настала пора звітувати перед усією українською громадою про здобутки і готовність до визвольних змагань. 28 червня 1914 року цей звіт проведено у вигляді параду всіх товариств. Парад засвідчив, що українська громада Західної України впевнено йде до здобуття Української держави. Але події того дня, що відбулися в місті Сараєво, стали приводом до розгортання Першої світової війни.
    Виходячи з умов війни, українські політичні партії Галичини вирішили об'єднатися і підняти питання про створення українського легіону в австрійській армії. На початку серпня 1914 р. сформована міжпартійна організація - Головна українська рада (ГУР). Вона створила Військову колегію у складі: Теодора Рожанківського, Михайла Волошина, Степана Шухевича і Дмитра Катамая. 4 серпня 1914 р. постала Українська бойова управа (УБУ). Утворено дві секції УБУ: секція акції і секція організації. Головою секції організації став Кирило Трильовський, а заступником -Степан Шухевич. Завдання секції полягало у вербуванні добровольців, забезпеченні матеріального постачання. Секція акції повинна займатися формуванням стрілецьких підрозділів. Її головою призначений Теодор Рожанківський, а Дмитро Катамай -заступником.
    6 серпня 1914 р. ГУР і УБУ видали спільний документ - маніфест «До всього Українського народу!». Цим документом офіційно проголошувалось утворення військового формування - легіону Українських січових стрільців.
    Ініціатива українських політиків і масовий ентузіазм населення Східної Галичини у створенні УСС виявився цілковитою несподіванкою для віденських урядових кіл. До українського війська записалося 28 тис. добровольців з усієї Галичини. Але уряд і польські політичні кола, побоюючись створення українського війська, обмежило чисельність легіону до 2,5 тисяч. Основна маса галичан - понад 100 тис. - мобілізовувалася до частин, які відправлялися подалі від України, на італійський фронт.
    Тим часом стрільців поділили на 10 сотень по 250 вояків у кожній. На прохання УБУ відкликати з військ 100 старшин-українців, відкликали лише 16, у тому числі Григорія Коссака, Семена Горука, Василя Дідушка, Дмитра Вітовського та ін. Австрійці передали для легіону УСС 100 однозарядних крісів, які ще у 1888 р. зняті з озброєння. Невишколених січовиків забажали кинути на фронт проти наступаючих російських військ. Тодішній тимчасовий командир Теодор Рожанковський відмовився виконувати авантюрний наказ, за що й усунутий з посади. Тому першим офіційним командантом (командиром) легіону призначено Михайла Галущинського директора Рогатинської гімназії Св. Володимира.
    Створення легіону Українських січових стрільців ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Доказом того було дворазове прийняття військової присяги. Перший раз - на вірність Австро-Угорщині, а другий - з ініціативи Дмитра Вітовського - на вірність Україні. Українську присягу прийняв священик о. Осип Нижанківський. Січовики клялися: «Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крови. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь!»
    Після закінчення «доповідей» учні зачитують свої записи та ставлять запитання до учасників першої групи.

    Учитель. Розпочавши свою діяльність як гурт патріотично налаштованих, але недостатньо зорганізованих та переважно далеких від військової служби осіб, УСС, докладаючи неймовірних зусиль для подолання різноманітних перешкод на своєму шляху, зуміли перетворити легіон у добре вишколену українську військову формацію з національною символікою, одностроями, відзнаками та термінологією.
    Учні другої групи презентують свої напрацювання, інші уважно слухають і записують тези повідомлень товаришів. Презентації демонструються на екрані.

Орієнтовна таблиця «Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців»
Дата    Подія
Кінець серпня 1914 р.    Формування першої (Дмитро Вітовський) і другої (Ераст Коник) сотні у м. Львів
30 серпня 1914 р.    Передислокація легіону УСС до м. Стрий
3 вересня 1914 р.    Складення січовиками присяги
Початок вересня 1914 р.    Передислокація січовиків до с. Страбичово і с. Горонда теперішньої Закарпатської області
28 вересня 1914 р.    Перші бої січовиків на Ужоцькому і Верецькому перевалах
Вересень 1914 р.    Дії партизанських двадцяток січовиків у Карпатах
Жовтень 1914 р.    Участь УСС у контрнаступі австрійських військ
Грудень 1914 - січень 1915 рр.    Охоронно-розвідувальна служба на Карпатських перевалах
Січень 1915 р.    Участь УСС в австро-німецькому наступі в Карпатах
29 квітня - 2 травня 1915 р.    Бій на горі Маківка
30 травня -1 червня 1915 р.    Бої біля м. Болехів теперішньої Івано-Франківської області
Кінець червня 1915 р.    Бої за м. Галич теперішньої Івано-Франківської області
28 серпня - 2 вересня 1915 р.    Бої стрільців у межиріччі рік Серет і Стрипа
10 жовтня - 3 листопада 1915 р.    Бій біля с. Семиківці теперішньої Тернопільської області
Грудень 1915 р    Переформування куренів УСС у полк
17 серпня 1916 р.    Поразка полку УСС біля с. Потутори теперішньої Тернопільської області, стрільці не змогли стримати російського наступу
Серпень 1916 р.    Наказ про розформування полку і створення на його основі двох куренів - бойового і резервного
Вересень 1916 р.    Розгром УСС біля м. Бережани (г. Лисоня) теперішньої Тернопільської області. Із полку залишилося 150 осіб
Вересень 1916 р. -лютий 1917 р.    Період переформування і поповнення підрозділів стрільців. Культурно-освітня діяльність стрільців на Волині
Лютий 1917 р.    Повернення стрільців на фронт під командуванням Ф. Кікалля
Червень - липень 1917 р.    Бій біля с. Конюхи теперішньої Тернопільської області
Липень 1917 р.    Похід до ріки Збруч
Січень - листопад 1918 р.    Похід на Правобережжя. Бій з більшовиками біля м. Херсон і м. Олександрівськ. Участь у німецько-австрійській окупації. Повернення на Буковину

    1-й доповідач. У зв'язку зі швидким наступом російських військ на Львів призупинено остаточну організацію легіону УСС, а її центр перенесено до м. Стрий, згодом на Закарпаття до сіл Страбичово і Горонда. Офіційні кола Австро-Угорщини з недовірою ставилися до українського військового формування, командування впродовж війни чинило перепони його посиленню і направляло на найбільш небезпечні ділянки фронту. Спочатку УСС жили в дуже поганих матеріальних умовах, носили подерту військову одежу та мали на озброєнні кріси давньої системи на один набій. У Горонді та Страбичові УСС реорганізовано в два з половиною курені. Легіон підпорядкували командуванню генерала Петера Гофмана.
    Коли російська армія окупувала Галичину, П. Гофман віддав наказ ввести легіон УСС у бої. Через тиждень сотня Василя Дідушка вийшла на Верецький перевал, де зустріла наступаючі частини 2-ї кубанської козачої дивізії. Тоді ж зайняла лінію сторожових постів на Ужоцькому перевалі інша сотня. Саме вона першою серед підрозділів УСС зав'язала бій з кубанцями і зазнала перших жертв -вбито 22 стрільці. Це перше бойове хрещення «усусів».
Водночас, не враховуючи думки стрілецької старшини, австрійське командування роздробило легіон на розвідувальні стежі (по 20 чоловік у кожній) і наказало пробратися до тилів ворога. Після невдалих спроб перетнути лінію фронту, зазнавши великих втрат, стежі поверталися назад. Кілька груп пропали безслідно. Переконавшись у безплідності своїх намірів, генерал П. Гофман скасував відповідний наказ.
    У жовтні 1914 р. австрійські війська провели кілька наступальних операцій. Разом з ними у бойових операціях брали участь УСС. Вони йшли трьома шляхами: 1 - Воловець-Стрий, 2 -Ужок-Турка-Дрогобич, 3 - Борислав-Нагуєвичі-Дрогобич. Після жовтневих операцій всі сотні УСС відведені до с. Аннаберг (нині село Нагірне Сколівського району Львівської області). Тут «усусам» вручені перші бойові нагороди.
    Упродовж 1914 - першої половини 1915 р. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Карпатах. У березні 1915 р. австрійська Начальна команда підпорядкувала УСС командуванню корпусу генерала П. Гофмана, яке скасувало пост начальника команданта УСС та поділило легіон на два самостійні курені (команданти Григорій Коссак і сотник Сень Горук, згодом Василь Дідушок) і резервну сотню. Курені підпорядковували двом австрійським бригадам 55-ї дивізії генерала Ігнаця Фляйшмана. У їх складі стрільці досягли першого успіху в ході запеклих боїв на горі Маківка 29 квітня - 3 травня 1915 р. Вони зупинили й відкинули назад частини російської армії. Вкривши себе невмирущою славою, січовики зазнали значних втрат: 42 вбитими, 76 пораненими, 35 потрапило до полону. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: «Мої баварці б'ються як леви, а українці - як чорти».
    У травні - червні того року легіон брав участь у боях біля міст Болехів і Галич, у серпні - біля сіл Завадів, що у Львівщині, і Семиківці, що у Тернопільщині.

    2-й доповідач. У серпні 1915 р. обидва курені об'єднали в полк УСС (командант отаман Григорій Коссак, з листопада 1916 р. -підполковник Антін Варивода).
    Наприкінці серпня 1915 р. січові стрільці знову втягнуті в запеклі бої у подільських степах між ріками Серетом і Стрипою. У боях на р. Стрипа полк зазнав відчутних втрат, тому відведений у тил на відпочинок, де перебував до травня 1916 р.
    Узимку 1915-1916 рр. полк УСС, перебуваючи у тилу, займався військовою підготовкою і культурно-освітньою роботою. Навесні 1916 р. до полку долинула трагічна вість про смерть Івана Франка, який останні місяці свого життя провів у львівському «Приюті для хворих і виздоровців УСС». Його сини Петро і Тарас служили в легіоні. На похорон славетного письменника 31 травня 1916 р. прибула з фронту велика стрілецька делегація на чолі з генералом Григорієм Коссаком. Січовики виносили домовину і супроводжували катафалк до Личаківського цвинтаря, де на могилі поклали вінок з написом: «Великому Каменяреві. Ми ломимо скалу».
    У серпні 1916 р. полк УСС переведено до міста Бережани (теперішня Тернопільська область), де він окопався на горі Лисоня. Цісарське командування знову прикрило січовими стрільцями найважливішу ділянку фронту - шлях із міста Підгайці теперішньої Тернопільської області. У серпневих, а також вересневих боях за гору Лисоня полк втратив з 44 старшин - 28 убитими, пораненими і полоненими близько 1 000 рядових. На 30 вересня 1916 р. він нараховував 9 старшин і 444 стрільці. Командування перебрав полковник Франц Кікаль. На полонині Кирлібаба розташувалася відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.
    З лютого 1917 р. полк УСС знов перебував на передових позиціях біля міста Бережани. Удруге відчутних втрат зазнав на початку липня 1917 р. в бою біля села Конюхи теперішньої Тернопільської області, під час так званої офензиви Олександра Керенського. В полон потрапив майже весь склад УСС (врятувалося близько 400 старшин і стрільців). Із залишків полку, Гуцульської сотні та поповнень з коша УСС сформовано курінь УСС (командир -поручник Дмитро Кренжаловський). У липні 1917 р. курінь здійснив похід до ріки Збруч під час контрнаступу австро-угорських військ.
    З жовтня 1917 р. по 8 січня 1918 р. отаманом УСС призначено Мирона Тарнавського. З 8 січня по жовтень 1918 р. - Осипа Микитку. Під його керівництвом УСС здійснили похід на Правобережну Україну у складі австро-угорського війська, яке прийшло туди за умовами Брестського договору.
    Своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзначень і похвал, викликали пошану й симпатії союзників, змусили рахуватися із собою ворогів. Російське командування, характеризуючи УСС у секретній директиві, наголошувало, що це «відбірні війська, які називають себе українцями і мріють про відновлення самостійної України».

    3-й доповідач. Перша світова війна породила новий тип українців у поведінці, у способі мислення, розумінні своїх прав та обов'язків. Січові стрільці вірили, що в тій війні відродиться Українська держава, тому проявляли мужність і героїзм. Австрійське і німецьке командування неодноразово відзначало високі моральні якості УСС, називало їх «найкращим підрозділом всієї австро-угорської армії». Але разом з тим війна виявилася братовбивчою для українців. Вони воювали у складі армій, які протистояли одна одній. Таке протистояння заважало консолідації народу.
    У 1917 р. в ході Української Революції в Наддніпрянщині виникла Українська Народна Республіка. 9 лютого 1918 р., після укладення Брестського мирного договору між УНР і державами Четвертного союзу, курінь УСС у складі австро-німецьких військ розпочав похід у Наддніпрянську Україну за маршрутом Жмеринка - Бірзула (нині м. Котовськ Одеської області) - Херсон -Нікополь - Олександрівськ (нині м. Запоріжжя). З кінця березня він входив до військової групи архікнязя Вільгельма Габсбурга (полковника Василя Вишиваного). У полковому наказі зазначалось: «Ніяких насильств і борби не зводити... Кара смерті заборонена... Поведеннє з людьми має бути чемне, миле, але не фамілярне... Говорити тільки по-українськи до населення».
    Перебуваючи в Олександрівську, а згодом на території Херсонщини, стрільці майже не брали участі в бойових операціях, оскільки відмовилися проводити каральні акції проти українських селян. Натомість велику увагу приділяли культурно-освітнім заходам серед наддніпрянських українців. У жовтні 1918 р. курінь переведено до міста Чернівці. 11 листопада 1918 р. підписано договір про припинення воєнних дій між Антантою і Німеччиною, що ознаменував завершення Першої світової війни. На західноукраїнських землях українці почали боротьбу з поляками за створення своєї держави.
    3 листопада 1918 р. курінь УСС прибув до Львова. Він став ядром Української Галицької армії Західно-Української Народної Республіки і входив до складу групи «Схід». В січні 1919 р. підрозділ переформовано на першу бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти, кінної сотні, гарматного полку і допомогових відділів. Командантом першої бригади УСС призначено отамана Осипа Букшованого.
    Тим часом у листопаді 1917 р. в Києві сформовано Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. Він складався із полонених добровольців галичан, буковинців, закарпатців, що вийшли з австро-угорської армії, з метою захисту Української Народної Республіки від більшовиків. Поступово, поповнюючись за рахунок полонених українців, втікачів з різних концентраційних таборів, особовий склад куреня досяг 500 осіб, і згодом розгорнувся в полк Січових стрільців, а далі в корпус і групу Січових стрільців, що стали одними з найкращих військових частин армії Української Народної Республіки. Із січня 1918 р. незмінним керівником Січових стрільців перебував Євген Коновалець.
    Після закінчення «доповідей» учні зачитують свої записи та ставлять запитання до учасників другої групи.

    Учитель. Українським січовим стрільцям, що в 1914-1917 рр. попали в московський полон у Сибір, до Туркестану, в копальні донецького та криворізького басейнів, призначено стати творцями нової формації Січових стрільців під час Української революції та боротьби за збереження державної незалежності. Зберігши стару назву, їм довелося стати організаторами, ідейними керівниками та основними військовими кадрами нової формації.
    13 листопада 1917 року в Києві та інших містах України опублікована відозва Тимчасової головної ради галицьких, буковинських і угорських українців, яка закликала добровольців ставати в ряди військової формації, що їй надали назву Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. В тій відозві говорилося: «...Ми галицькі, буковинські і угорські українці, сини єдиного українського народу, в цей важкий час, почуваючи свою відповідальність перед будучими поколіннями, не можемо бути тільки глядачами, а повинні взяти якнайдіяльнішу участь в творенні нового ладу на Україні і в закріпленні тих всіх свобод, які виборов собі український народ».
    Січові стрільці займали передове місце серед революційних сил Наддніпрянщини. Вони з найбільшою послідовністю і рішучістю спрямовували усю свою енергію до одної, основної мети: здобуття суверенної і соборної Української держави. Для здійснення цієї мети вони невтомно працювали і за неї боролися. У найтяжчих ситуаціях давали достойну і сміливу відсіч ворогам України.
    Учні третьої групи презентують свої напрацювання, інші уважно слухають і записують тези повідомлень товаришів. Презентації демонструються на екрані.

    1-й доповідач. Володимир Старосольський - один з організаторів товариства «Січові стрільці», а з 1913 р. - голова (головний отаман). Після початку Першої світової війни -співзасновник Головної української ради, з 1915 р. - Загальної української ради і Бойової управи Українських січових стрільців. З 1915 р. - постійний представник Бойової управи при легіоні УСС. Співпрацював зі стрілецьким журналом «Шляхи». Володимир Старосольський разом із Дмитром Вітовським - головні ідеологи УСС. З 1916 р. - член таємного товариства УСС - «Лицарство Залізної Остроги», мета якого «насталювання характерів і плекання товариської культури». Співпрацював з Союзом визволення України у Відні. У жовтні 1918 р. входив до складу Українського генерального військового комітету, що підготував «Листопадовий зрив» 1918 р. у Львові.

    2-й доповідач. Михайло Галущинський - український педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч. Народився в с. Звиняч Чортківського повіту, що у Тернопільщині, в родині священика. Закінчив Тернопільську гімназію, де входив до нелегального учнівського товариства «Громада». Здобув освіту у Львівському та Віденському університетах. В студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював «Академічну громаду» у Львові та «Січ» у Відні. Брав участь у видавництві першого українського студентського журналу «Молода Україна». Після закінчення університету деякий час працював викладачем у Золочівський гімназії, директором Рогатинської гімназії Св. Володимира. З вересня 1914 р. по березень 1 915 р. призначений командантом легіону Українських січових стрільців. Із середини 1915 р. - військовий референт при командуванні австрійської армії.

    3-й доповідач. Мирон Тарнавський - український полководець. Народився у с. Барилів (нині - Радехівський район Львівської області) в родині греко-католицького священика. Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецьку гімназію у Бродах та призваний на однорічну військову службу до австрійської армії. Навчався у старшинській школі у Львові, в офіцерській школі у Відні і отримав звання лейтенанта австро-угорської армії. Службу проходив у 18-му батальйоні крайової оборони у Перемишлі та інших гарнізонах Галичини. В 1909 р. здобув звання капітана, відбуваючи початкові бої Першої світової війни на австро-російському фронті. У травні 1915 р. після поранення і лікування прибув на фронт у Карпати й під час наступу австро-німецького війська зустрівся з вояками легіону УСС. За його проханням у січні 1916 р. призначений командантом вишколу легіону УСС - навчальної частини, де впродовж кількох тижнів проходили військову підготовку стрільці і старшини перед відправкою на фронт. Частина перебувала у с. Розвадів на Львівщині Під керівництвом М. Тарнавського старшини навчального підрозділу домагалися високої індивідуальної підготовки стрільців, а також підготовки і вишколу малих підрозділів - десятків і чот. У липні 1917 р. майор М. Тарнавський призначений командиром легіону УСС, але на початку 1918 р. відкликаний до австрійського війська, де він брав участь у поході в Наддніпрянщину.

    4-й доповідач. Григорій (Гриць) Коссак. Народився на Львівщині в м. Дрогобич. Активний діяч «Просвіти» і січового руху. Знайомий з Іваном Франком, листувався з відомими галицькими діячами. На початку Першої світової війни мобілізований до австрійської армії. Заслужив чин офіцера кавалерії. Згодом відкликаний на прохання Бойової управи УСС для формування військового легіону УСС. З серпня 1914 р. його призначено отаманом другого куреня легіону Українських січових стрільців. У січні - березні 1915 р. виконував обов'язки командира першого куреня УСС, а з 22 серпня 1915 р. до 16 березня 1916 р. - командир полку УСС. Нагороджений за бої на горі Маківка. У 1917-1918 рр. - заступник командира, а згодом командир вишколу УСС. Активний учасник українсько-польської війни 1918-1919 рр.

    5-й доповідач. Петро Франко - український педагог і письменник, військовик авіатор УГА. Народився у селі Нагуєвичі 28 червня 1890 року. Освіту здобув у Львівській академічній гімназії та Львівській політехніці, де вивчав хімію. У 1910 р. разом із братом Тарасом заснував у Львові відділ «Пласту». З 1913 року обоє братів стали членами організації «Січові стрільці». Коли розпочалася Перша світова, добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців, де обіймав посаду сотенного командира. Написав ряд нарисів та художніх творів про січовиків. Особливо молодь любила читати твір «Від Стрипи до Дамаску. Пригоди чотаря УСС». Маючи диплом інженера та хист до техніки отримав направлення до авіаційної школи в місто Сараєво. Пройшовши відповідну підготовку, служив у авіачастині австрійської армії. Коли у Львові стався «Листопадовий зрив» та постала Західно-Українська Народна Республіка, Петро Франко створив повітряний флот УГА.

    6-й доповідач. Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбург-Льотрінґен). Нащадок австрійської королівської династії, яка правила понад шість століть. Вільгельм Габсбург став на бік поневоленої на той час української народності, перейнявся її болями і прагненням вивільнитися з-під чужоземних пут - як австро-угорських, так і російських. Він народився 1895 року в італійському місті Поло. Закінчивши в 1915 р. Віденську військову академію, потрапив на фронти Першої світової, а саме: до полку, де переважну більшість становили українці з Галичини. Зі слів Вільгельма Габсбурга: «...У 13-му полку, де я служив, були лише українці. Я вивчив їхню мову, традиції, звичаї, і в той час я став таким українським патріотом, як усі українці». Він заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення, стверджуючи, що «коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть сміло це робити». Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за патріотизм і любов до України, його прозвали Василем Вишиваним. З поразкою Росії навесні 1918 р. В. Вишиваного призначено командиром австрійської «групи архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь УСС. За Брестським мирним договором загони німецьких та австро-угорських військ також передислоковано в Центральну Україну -серед них і загони січових стрільців. З квітня 1918 р. Вільгельм Габсбург перейняв командування УСС біля міста Херсон. Перебуваючи на півдні України, він не тільки оберігав легіон УСС від розформування, але й перешкоджав німецьким і австрійським військовим частинам у зловживанні реквізиціями і покараннями непокірного українського населення, відмовлявся придушувати народні повстання, які спалахували повсюди у відповідь на репресії окупаційної влади. Прихильність місцевого населення до архікнязя Вільгельма зросла до такої міри, що це викликало занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського - ставленика Німеччини в Україні. Підкорившись тиску Німеччини, австрійська влада намагалася всіляко обмежити діяльність архікнязя в Україні. Невдоволення Відня досягло такої міри, що Вільгельма Габсбурга відкликано до столиці, де він мусив давати пояснення в зв'язку з численними доносами. Незабаром Василь Вишиваний очолив гарнізон міста Запоріжжя. Згодом полк В. Вишиваного перевили до міста Єлисаветград, а ще через якийсь час - до Буковини. Командував полком Василь Вишиваний до 3 листопада 1918 року - саме тоді припинила існування Австро-Угорська імперія.
    Наступні доповідачі розкривають життєписи Софії Галєчко та Олени Підвисоцької, інформація про яких міститься у попередніх розробках занять. Після закінчення «доповідей» учні зачитують свої записи та ставлять запитання до учасників другої групи.

    Учитель. Кожний патріот робив все, аби наблизити перемогу над ворогом і здобути таку жадану свободу для свого народу, своєї Батьківщини. Не лише зброєю, а й словом боролися УСС проти своїх ворогів. Поставивши основною метою здобуття Української Держави, «усуси», окрім участі у бойових діях, старалися організувати своє внутрішнє життя таким чином, щоб заощадити час для мистецької діяльності. Для цього в легіоні створено структури, що дозволяли стрілецтву підвищувати свій ідейно -політичний рівень, активно займатися самоосвітою, налагоджувати тісні зв'язки з українським населенням, проводити національно-просвітницькі заходи, дбати про передання нащадкам пам'яток, що відображали би боротьбу УСС за Україну.
    Учні четвертої групи презентують свої напрацювання, інші уважно слухають і записують тези повідомлень товаришів. Презентації демонструються на екрані.

    1-й доповідач. Українські січові стрільці здійснили справжній прорив в національному житті, пробудивши свідомість українців у письменництві, малярстві, музиці. Структури, які дозволяли стрілецтву підвищувати свій ідейно-політичний рівень були: кіш, вишкіл, збірні станиці, «Пресова Кватира», бібліотека, освітні та культурно-мистецькі гуртки.
    Кіш УСС - запасна частина, яка займалась набором і вишколом новобранців. Але він був для них ще й школою національної свідомості, а часто й грамотності. В червні 1915 р. у коші створено курси для неписьменних, що їх вели вчителі: десятник Лука Лісевич, вістуни Гриць Кадлубицький і Яків Кобилянський та студент-філософ, стрілець Андрій Дідик. На початку 1916 р. тут здобували грамоту близько 60 «усусів», більшість з яких зголосилася добровільно, а кількох приділили примусово, наказом кошової управи. Стрілецьке командування дбало також, щоб стрільці, які до війни вчилися в гімназіях чи університетах, мали змогу продовжувати навчання, складаючи час від часу іспити. У цьому їм допомагали збірні станиці УСС, головним чином у Відні та Львові, які опікувалися січовиками під час іспитів. Близько 140 стрільцям удалося подібним чином закінчити гімназії.
    Як згадував УСС Михайло Савчин, стрілецтво пам'ятало про необхідність самоосвіти навіть у екстремальних умовах. Зокрема, стрільці, які навесні 1917 р. перебували у російському полоні в містечку Дубовки, що знаходилося за 50 верст від міста Царицин, підтримали ініціативу чотаря Василя Кучабського організувати систематичні курси з різних ділянок науки. Викладачами були: Андрій Мельник (політична економія), Іван Чмола (географія України), Роман Сушко (кооперативний рух), Василь Кучабський (історія України). Там же старшинами УСС підготовлено працю «Муштровий впоряд для піхоти». Нею користувався корпус Січових стрільців, а згодом, за часів Директорії, вона затверджена і видана друком для вжитку всієї української армії.
    У коші піклувалися стрільцями, які перебували на відпочинку, влаштовували для них різноманітні курси, виступи та дискусії, ознайомлювали зі стрілецькою ідеологією та розширювали кругозір про становище української справи. Кіш пильно стежив за українським політичним життям і повідомляв про нього стрілецький загал, мав зв'язок із національним проводом і передавав йому стрілецькі настрої та побажання.
    Національно-політична та культурно-освітня активність Українських січових стрільців не обмежувалася працею в стрілецькому легіоні. Вони приділяли величезну увагу національно-просвітницькій роботі серед широких кіл української громадськості як у Галичині, так і в Закарпатті, на Волині, а згодом - навіть у Наддніпрянщині.
    Ще з 1914 р. передова частина стрілецтва вела роз'яснювальну роботу серед українців у місцях свого постою, допомагала у створенні різноманітних національних інституцій, зокрема, читалень, товариств «Просвіти», господарських осередків, організовувала курси ліквідації неграмотності тощо. Свідченням того, що УСС працювали і на перспективу, виявилася їхня участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, впродовж 1916 - початку 1917 рр. близько двох десятків стрільців організували на Волині до 100 шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори.

    2-й доповідач. Наприкінці 1915 р. заснований культурно-мистецький осередок «Пресова Кватира». Його головою обрали художника Івана Іванця. Головним завданням «Пресової Кватири» стало збирання матеріалів з історії УСС. Але на практиці «Кватира» мала ширші повноваження. Об'єднуючи в своїх рядах людей з літературно-мистецьким хистом, осередок виявився своєрідним центром, який організовував і спрямовував духовне, культурне та творче життя легіону. Робота «Пресової Кватири» поділялася на 8 відділів: письменники-дописувачі, співаки, музиканти, рисувальники, різьбярі, маляри, фотографи, науковці, видавці. Вони розгорнули досить інтенсивну діяльність. Напевно, найцінніший і найбагатший щодо кількості й всебічності документальний матеріал дала стрілецька фотографія (в одному тільки Відні на середину 1916 р. зберігалося близько 3 000 негативів стрілецьких фоторобіт). Завдяки таким митцям, як Юліан Буцманюк й Іван Іванець, Теофіль Мойсейович і Микола Угрин-Безгрішний, Василь Оробець та інші відзнято фактично всі сторони життя стрілецтва, його будні та свята, бойові походи та відпочинок. Стрілецька фотографія й на сьогоднішній день є важливим джерелом вивчення боротьби легіону Українських січових стрільців.
    Цінними мистецькими пам'ятками доби стали твори стрілецьких малярів, серед яких багато портретів старшин та стрільців, картин зі стрілецького життя, графічних рисунків, карикатур, заставок тощо. Значну їх частину створено безпосередніми учасниками тих подій чи за достовірною інформацією очевидців. Тут відзначилися стрілець Осип Курилас, випускник Краківської академії мистецтв, який за короткий час створив дві сотні стрілецьких портретів, батальні картини «Маківка», «Битва на Лисоні» та інші; чотар Іван Іванець - картини «В поході», «Завія», «Допомога селу», «Стежа», «Вістовий» та інші; хорунжий Юліан Назарак, студент Краківської академії мистецтв, картини - «Бій під Семиківцями», «Барабанний огонь російської артилерії в Семиківцях». Поряд з ними творчо працювали стрільці Лев Гец - автор численних акварелей і рисунків та Осип Сорохтей - художник-карикатурист, випускник Краківської академії мистецтв, чотар Юліан Буцманюк. Рисунки й ілюстрації залишили також хорунжий Мирон Талпаш, підхорунжі Лев Лепкий, вістуни Іван Ткачук і Володимир Розумович, стрілець Василь Оробець. Легіон УСС дістав свій стрілецький однострій і прапор в основному завдяки проектам співробітників «Пресової Кватири» -Левка Лепкого та Івана Іванця. Дослідники вважають, що Іваном Іванцем створений прапор УСС.
    У скульптурі та різьбярстві стрілецтва уславилися чотар Михайло Гаврилко та стрілець Микола Цимбрила. Перший - випускник Краківської академії мистецтв та учасник конкурсу на пам'ятник Тарасові Шевченкові в Києві - в легіоні ліпив із глини стрілецькі погруддя, а другий здобув популярність декоративною різьбою у гуцульському стилі. У середині 1915 р. М. Цимбрила викував на прямовисній скелі при дорозі на Болехів строфу з «Червоної Калини»: «Машерують наші добровольці на кривавий тан -визволяти братів-українців з московських кайдан!». До скульптурної монументалістики належить праця УСС по впорядкуванню стрілецьких могил та будівництво за проектом підхорунжого Левка Лепкого двох пам'ятників на могилах товаришів - в селах Семиківці та Пісочна.
    Зусиллями січових невтомників налагоджено випуск альманаху «Червона Калина», сатиричних журналів «Самопал» і «Самохотник», спеціальних поштівок.

    3-й доповідач. Під опікою «Пресової Кватири» в стрілецькому середовищі працював духовий оркестр, що ним керував підхорунжий Михайло Гайворонський, смичковий та струнний оркестри, хор під керівництвом підхорунжого Леся Гринішака та стрілецький театр. Неодноразовими виступами перед галичанами та наддніпрянцями, а також перед іноземцями. вони популяризували стрілецьку творчість. Музику творив головним чином Михайло Гайворонський, керівник стрілецького оркестру. Він заінструментував майже всі відомі пісні УСС: поклав на музику як власні твори, так і вірші відомих поетів. З-під його пера вийшли марші «Перший стрілецький похід», «Другий стрілецький похід», «Стрипа», «Їхав козак» тощо. Крім нього в справі інструментування та компонування пісень відомі підхорунжі Роман Купчинський, Лев Лепкий, Антін Баландюк. Воістину Бояном стрілецтва став Роман Купчинський. Він пройшов славний і тернистий шлях в УСС від першого до останнього дня. Відомі його чудові пісні «Ой там при долині», «Як з Бережан до Кадри», «Ой цвіла черемха». У 1915 р. видані «Співанки УСС» - збірники творів Романа Купчинського та Михайла Гайворонського.
    Поезія, що стала стрілецькими піснями, народжувалася з-під пера цілої плеяди поетів, таких як Юліан Назарак, Петро Карманський, Микола Голубець, Антін Лотоцький, Григорій Трух, Юрій Шкрумеляк, Василь Бобинський, Микола Угрин-Безгрішний та ін. Зміст віршів воєнного часу, написаних «усусами», свідчить, що їх головними темами залишалася доля України та її народу, сподівання на краще майбутнє, мету якого Антін Лотоцький визначив в 1915 р. так:
    «До Світла, до Сонця, до Правди, до Волі,
    До щастя святої Краси».
Це сподівання не було пасивним. «Ми перші в бій за волю йдем!» - наголошував Микола Угрин-Безгрішний у «Гімні УСС». Його підтримував Роман Купчинський:
    «За рідний край, за нарід свій,
    За долю України.
    Ми йдемо в бій, ми йдемо в бій,
    Крізь згарища, руїни...»
    Спільне життя породило стрілецьких літописців - Василя Дзіковського, Осипа Назарука. За матеріалами розмов зі стрільцями Іван Боберський видав збірку «Українські січові стрільці в Карпатах у 1915 р». Осип Назарук написав розвідку «Над Золотою Липою». Мемуари про УСС писали Мирон Заклинський, Лука Луців. «Пресовою Кватирою» видавалися часописи «Шлях», «Самопал», «УСС», «Самохотник».
    Поряд із діяльністю культурно-освітніх осередків передові стрілецькі старшини з певною допомогою Української бойової управи намагалися і в повсякденних умовах формувати зі своїх вихованців, здебільшого простих селянських хлопців, - «нових українців», які могли б стати врівень із європейцями і які в майбутньому були б в авангарді будівництва нового українського життя. I треба віддати їм належне: в цьому вони досягли непоганих результатів. У способі мислення, поведінці, розумінні своєї гідності, усвідомленні своїх прав та обов'язків УСС почали творити новий тип українця, відмінний від нерішучого й трохи вайлуватого «руснака». «Мене просто осліплювала думка, що тут родиться цілком нове покоління українського народу, котре може буде щодо якости ліпше від попереднього», - зазначав Осип Назарук, збираючи свої враження про УСС з-під Золотої Липи. «Про це свідчив навіть зовнішній вигляд і побут стрілецтва. Чисто вбрані, поголені, стрільці відрізнялися від тих же часто запущених та неохайних мадярських вояків», - писав він.
    Після закінчення «доповідей» учні зачитують свої записи та ставлять запитання до учасників четвертої групи.

VI. Етап підведення підсумків
    Учні висловлюють свої міркування щодо проблемного питання уроку.
    Учитель. Отже, УСС посіли помітне місце в історії нашої держави як військові, ідеологічно свідомі українці, які прагнули відродити державну незалежність. Пам'ять про них буде вічно жити в наших серцях.
    Значення українського січового стрілецького руху полягало насамперед у тому, що саме стрілецтво перед війною чітко і рішуче пропагувало гасло самостійної України як актуальну й остаточну мету національно-політичної боротьби українців. Другим значним здобутком стрільців стало те, що вони усвідомили ідею збройної боротьби як необхідного засобу досягнення державної незалежності. І третім їхнім досягненням стала практична справа - військове виховання та навчання молоді.
    Праця передвоєння отримала своє органічне продовження в діяльності легіону Українських січових стрільців в роки Першої світової війни та Київських Січових стрільців у ході Української революції. Крім єдності стрілецької ідеології та спільності історичної назви, всі формації УСС об'єднували ще й люди, що їх творили.

VII. Етап повідомлення домашнього завдання
    Обов'язкове. Опрацювати хронологію бойового шляху легіону Українських січових стрільців. Написати однойменний твір-есе.

Завантажити

Джерело: http://shkos.at.ua/doc/uchitelska/urok/julija_vasiljuk-urok-prezentacija-11_klas.rar