Новини
Управління
Нормування праці Охорона праці Планування роботи Система контролю Шкільна документація Атестація педпрацівників Робота педради Реформа освіти Освітній менеджмент
Методика
Освітні технології Методичні рекомендації Діагностична робота Стан викладання Навчальні кабінети Методичний кабінет Аналіз уроку Анкетування
Учительська
Календарне планування Поурочне планування Сценарії заходів Майстер-клас Класне керівництво Тести для учителів Педагогічний словник Творчість учителів
Бібліотека
Нормативні документи Навчальні підручники Облік підручників Електронний каталог Сценарії Бланки, форми Актуальні питання
Для батьків
Сім'я і закон Сім'я і виховання Методика виховання Батьки і педагоги Здоров'я дітей Поради психолога Батьківські тести Завдання для батьків
Для учнів
Захист своїх прав Молодь і суспільство Самовиховання Як правильно вчитися? Крилаті вирази Саморозвиток Шкідливі звички Учнівські тести Цікавий Інтернет
Головна » 2017 » Лютий » 9 » «Хрестоматія»: нова, але дірява... (точка зору)
22:47
«Хрестоматія»: нова, але дірява... (точка зору)

Ця стаття Миколи Іванова опублікована в газеті «Літературна Україна» 9 лютого 2017 року, № 6 (5687). Оскільки сайт www.litukraina.kiev.ua не працює, пропонуємо її увазі користувачів.

Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» світ побачила «Хрестоматія сучасної української дитячої літератури». Книжка призначена для 3-х і 4-х класів. Її видано державним коштом і вже рекомендовано Міносвіти. Гарно ілюстрована книга, тим не менш, викликає прикре розчарування: сучасна література представлена однобоко, викривлено, фрагментарно, подекуди ангажовано...

Для школяра така хрестоматія має стати своєрідним прологом в українську літературу, дороговказом у її жанровому багатстві, першою більш-менш серйозною виправою у сучасну словесність.

Чому тут не знайшлося місця для справді апостолічних, безумовних постатей нашого літературного канону – Вінграновського, Костенко, Драча та інших?

Відповідь, що лежить на поверхні, - укладачам бракує концептуального підходу. Відповідь глибинна – видавці чи ті, хто за ними стоїть, не бажають вписувати українську літературу у загальноєвропейський контекст. Вражає підкреслено однобоке висвітлення літературного процесу.

Упорядники нібито захотіли відгородити юного читача від витонченого естетизму Ми­коли Вінграновського, лірики Ліни Костенко, Драчевого модернізму, від письменників, у тво­рах яких відчувається справжнє дихання су­часності — не цієї, нагальної, мультимедійно-комп’ютерної й, зрештою, минущої, а одвічної, свіжої новизни, що позначає класику. Укладачі антології перетворились на украдачів літера­тури. .. Чого варті хоча б такі рядки:

У морі жаби не живуть.
Запам'ятайте, друзі:
Хоч як не дивно це, мабуть,
Та замість них — медузи.

Сумнівний опус Івана Андрусяка витво­рений у псевдокероллівському стилі. Літе­ратурні прототипи зрозумілі — тут і абсурдистські пародії Льюїса Керолла з безсмертної «Аліси...», й мистецтво нонсенсу вікторіанського поета Едварда Ліра. Однак на тлі влас­них літературних прототипів ці строфи сим­волізують жалюгідне й сіре епігонство.

Хрестоматія не несе істотних моральних інвектив. А це — в епоху ерозії класичної культури й ціннісної дезорієнтації — надважливо. Тетяна Стус у передмові до хрестоматії називає літературу «дзеркалом часу». Це, звісно, правда. Але лише наполовину. Авжеж, література — дзеркало часу, а кожен геній — «дитя епохи». І все ж, найістотніше у ній саме те, що є універсальним і, як сказав би національний геній Тарас Шевченко, «без­вічним». Хрестоматія не знайомить юного читача з викликами історії й часу, загально­європейським контекстом, найважливішими літературними формами та здобутками захід­ної цивілізації. Горизонти книги — вузькі й задимлені провінційним обскурантизмом.

Замість потужного, живого слова кла­сики укладачі часто-густо пропонують нам розбавлений сурогат. Чого варті кострубаті рядки на кшталт:

Літо прострибало жабкою.
Пролетіло метеликом.
Літо пробігло мишкою,
Проповзло мурашкою.
Літо проквітло квіткою,
Простигло ягодою.

І так далі, без зав'язки, кульмінації, сюже­ту... Безпідставна претензія на модернізм. Фіксує якусь експресію, але не несе у собі жодної фабули чи моральної інвективи.

Антологія призначена для «3 і 4 класу», але такий припис досить суб'єктивний. Чимало текстів дріб'язкові й сірі. Проблематика еле­ментарна і призначена ніби для дошкільнят. Немає практично жодного тексту, який би роз­повідав про найважливіші екзистенційні стани людини — закоханість, переживання втрати, жертовність, відчай й відповідальність.

Психологи, які поряд з літературознавцями обирали тексти, надали хрестоматії тера­певтичного забарвлення. Тексти не зачіпають болісної проблематики, не вимагають інтелек­туальної борні (хай навіть на рівні 4-го класу), не запрошують до гри.

У ситуації, що склалася, винні не тільки укладачі — своєю кричущою некомпетент­ністю, — а й інтелектуальна еліта, інтелігенція.

Досі не створений чіткий канон української літератури. Кожна нова хрестоматія поезії залишається щонайбільше приватною візією і аж ніяк не безумовним каталогом. Звісно, укладання канону — процес складний, але неминучий для народу на етапі націєтворення, формування національного етосу, і досі в цьому ключі в Україні було зроблено лише поодинокі й непевні кроки.

Тут можна згадати класичний європейський досвід. Для північноатлантичної системи по­чаткової й університетської освіти існує без­умовний каталог, на який орієнтуються на­вчальні програми. Мова йде про славнозвіс­ний Західний канон, що включає в себе най­важливіші для західної цивілізації тексти від Софокла й Евріпіда — аж до Кафки, Джойса, Беккета. Шалені намагання культурних марк­систів і феміністок розширити Канон, увівши до нього «апологетів» трансгресивної літе­ратури, досі зазнавали фіаско.

На Заході знайомство з текстами Канону відбувається ще в початковій школі, потім — у більш глибокій формі — у коледжах і універ­ситетах. Таким чином юний читач йде по давно второваному шляху естетичного та духовного виховання від «Одіссеї» до Гомера давньо­грецькою, від постмодерністського дитячого віршика до «Поминок за Фіннеганом» Джойса й «Волання» Аллена Гінзберга. Такий пожиттєвий план вивчення літератури дає фундаментальні знання не просто про окремі тексти, а й про літпроцес, війну впливів та інтерпретацій, іс­торичну спадковість і діалектичне становлення жанрів, інвектив, інтенцій тощо. Ні про що таке не йдеться у пропонованій «Хрестоматії» — вона фрагментарна й до того ж ігнорує найкращі вітчизняні тексти сучасності.

Укладання «Хрестоматії» для школярів по­винно мати дві мети: у ній мають бути пред­ставлені найбільш важливі для літературного дискурсу тексти; видання повинно давати уявлення про ключові літературні форми — класичний римований вірш і верлібр, оповідку, новелу, роман і десятки інших жанрів.

Якщо дитина належним чином познайо­миться з усім цим у ранньому віці, подальша мандрівка літературним континентом для нет перетворюється на своєрідне радісне «впі­знавання». Схожим чином на дітей вже зараз впливають матриці масової культури. Наприк­лад, більшість популярних мультфільмів і комп’ютерних ігор для дошкільнят. Їхні інди­відуальні стратегії й діалоги вже самі по собі є яскравим прикладом постмодерністського тексту: тут і моральний релятивізм, і ламання синтаксису, і сленг, і незмінна іронія.

У цьому плані саме шкільна хрестоматія є головним ключем до класичних текстів, які висміює або травестує масова культура, — від медитативно-сугестивної лірики роман­тиків до біблійної патетики. Хрестоматія має стати своєрідним тренажером, що готує шко­ляра до культурно насиченіших текстів — від мініатюр Коцюбинського й «Гри у бісер» Гессе до «Слова о полку Ігоревім» і Калевали. Натомість, як не сумно це звучить, пропо­нована «Хрестоматія» позбавляє юного чи­тача широких літературних горизонтів.

Від себе додам: для того, щоб зробити лі­тературу популярнішою, варто не спрощувати канон і не виокремлювати в ньому найпрос­тіші для когнітивного сприймання тексти, не скочувати його в примітивну попсовість, а розширити «насущний» інструментарій ви­кладача — ввести інтерактивні методи пе­дагогіки, уроки у формі гри, театральні чи­тання і т. д. Зрештою, всі проблеми нової «Хрестоматії сучасної української дитячої лі­тератури» — це проблеми некомпетентних укладачів і аж ніяк не допитливих дітей чи талановитих письменників.

Микола ІВАНОВ

Переглядів: 832 | Додав: Peter | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
avatar
0
1 Peter • 18:05, 10.02.2017 [Матеріал]
Ця стаття - висловлена точка зору автора. Слід зауважити, що надрукована вона в газеті письменників України. Звичайно, відразу видно, що автор не знає про існування ще однієї частини Хрестоматії, та й не вникав у причини її створення. Але...
avatar
Пошук
Нові документи
Нові накази МОН
Про внесення змін до Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності
Про внесення змін до Інструкції про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах...
Про проведення у 2017/2018 навчальному році Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»)

Нові листи МОН
Щодо нагальних питань впровадження Закону України «Про освіту»
Про відзначення Дня захисника України
Про організацію та проведення всеукраїнського конкурсу «Учитель року - 2018»

Новини освіти
Вхід на сайт
Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
Наше опитування
Які матеріали найпотрібніше розміщувати на сайті (вибрати один)?
Всього відповідей: 343
Джерела інформації







Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0