 |
19 квітня 2016 року на каналі YouTube опубліковано розмову ведучих програми «Сніданок з 1+1» Анатолія Анатоліча, Марини Леончук з Міністром освіти і науки України Лілією Гриневич. Вашій увазі пропонується текстовий варіант цієї розмови.
|
Ми будемо говорити про співбесіду першачків, будемо говорити про перехід на 12-річну систему навчання, і у нас у гостях Лілія Гриневич – Міністр освіти і науки України. Перша жінка на цій посаді. Народилась у сім'ї вчителів. Має дві вищі освіти, кандидат педагогічних наук. Створювала систему зовнішнього незалежного оцінювання в Україні. Кілька років очолювала управління освіти Києва.
– Доброго ранку, пані Ліліє!
– Доброго ранку.
– Дуже раді, що Ви до нас сьогодні завітали. Багато запитань до Вас.
– В мене є перше.
– Давай.
– Пані Ліліє, по-перше, дійсно перша жінка на цій посаді. Хотів спитати, а як до Вас звертаються на роботі: «пані Міністр» чи по імені?
– Як правило, по імені.
– Тобто, «пані Міністр» Вам не подобається, коли Вам кажуть?
– Не те що не подобається, але я вважаю, що на роботі в мене повинна бути команда. Ми всі рівні, ми повинні робити спільну справу, і тому це не так важливо.
– Тому можемо до Вас звертатися «пані Лілія»?
– Звичайно.
– Дивіться, перша, вірніше, одна з перших заяв, яку Ви зробили на посаді міністра, – це перехід на 12-річну систему навчання. І одразу – шквал критики. Болюча тема для багатьох. Уже було у нас таке, вже всі ми експериментували. Як Ви думаєте, чому так суспільство сприймає: ми мало знаємо про 12-річну систему, був експеримент невдалий, чи, можливо, немає якісного підходу до цього питання?
– Насправді, в цій заяві я хотіла підкреслити головне інше – що нам треба перейти до інших цілей української школи, тому що життя змінилося: ХХІ століття, і, звичайно, нашим дітям потрібні зараз інші навички, навички для ХХІ століття. І тому йде мова про оновлений зміст освіти, який ми даємо дітям в нашій українській школі. Вони повинні навчитися не ретранслювати величезну кількість різних фактів і знань, тому що на цьому побудована школа, що діти отримують дуже багато інформації. А інформація зараз драматично зростає. І в результаті це не продуктивний шлях. Світ прогресивний, світ і, зокрема, Європейський союз, ідуть зовсім іншим шляхом. Ми маємо дітей навчити критично мислити. Ми маємо дітей навчити комунікувати між собою, працювати в команді, маємо навчити підприємницьким навичкам, фінансовій грамотності, окрім того, що вони, очевидно, мають вміти розмовляти рідною мовою, державною мовою, двома іноземними, володіти інформаційними технологіями. Погляньте, це не повний перелік, який я зараз зробила, але це те, що дає дитині те, що їй потрібно для успішного життя. Для нас важливо дати такий зміст освіти, що забезпечить кожній дитині, бо кожна дитина має свої особливості, але щоб вона могла стати успішною в житті і реалізуватися. Тому це насправді дуже амбітне завдання, але я вважаю, що воно є пріоритетне. Нам треба осучаснити зміст освіти. А тепер з цього завдання вже випливає інше – за яку тривалість навчання ми можемо все це дітям дати? Іти шляхом, коли ми хочемо все це запихнути в якісь окремі рамки визначені – це означає, що може приводити до перевантаження дітей. Ми вже сьогодні маємо перевантаження дітей. І одна з цілей, яку ми записали в завданні на перші 100 днів, тобто фактично до початку нового навчального року, це перегляд наших навчальних програм на предмет розвантаження і компетентнісного підходу. Тобто, поки ми зробимо нові стандарти нової української школи, мине час, а діти перевантажені вже зараз. В нас зараз ситуація: колись діти втрачали інтерес до навчання в класі сьомому, а зараз вони вже в третьому класі не хочуть іти до школи через це перевантаження.
І дивіться: потрібно міняти, мені здається, не лише підхід (що основне) дітей, власне, до розуміння, що таке школа, а і стосунки між батьками, вчителями. І так само проблема з підручниками – досі вона залишається. А на все це потрібні гроші. І скільки часу, коли, власне, має відбуватися цей перехід? Ну, тому що це не почнеться, наприклад, наступного року? Правильно я розумію? От коли ми будемо потрошку йти до цієї системи? Приблизно це буде там наступний рік, через два роки, через три роки? Ну, щоб зараз батьків або заспокоїти, або вже зовсім налякати.
У парламенті зараз є закон «Про освіту», й коли він буде прийнятий (а я сподіваюсь, що він буде прийнятий на цій сесії, тобто до літа), ми починаємо з вересня розробляти нові стандарти середньої освіти. Отже, щонайменше рік розробляється стандарт. Ми не можемо заходити в новий зміст, якщо в нас не готові підручники і не готові вчителі. І це є, мабуть, ключове завдання, щоб не тільки був зміст, а були вчителі, які вміли навчати в такий спосіб.
А як заохочувати талановитих педагогів до школи?
Так, це правильне питання. Для цього цей закон передбачає сертифікацію (зовнішню сертифікацію, добровільну) вчителів, які будуть під час цієї сертифікації демонструвати те, що вони володіють методиками тими, які нам потрібно для компетентнісного підходу, і будуть отримувати за це надбавку до заробітної плати.
Я думаю, що надбавка дійсно – це найкраще зараз. Ну, як не крути, ми знаємо, скільки зараз заробляють учителі. Пані Ліліє, Ви сказали про реформи. І ось зараз триває унікальна освітня реформа в Сполучених Штатах. Я думаю, що Ви також про це чули. І проектом… ну, це не державний проект, а ініціатива вдови Стіва Джобса – Лорен. Давайте і ми зараз дізнаємося, подивимося сюжет і прокоментуємо це.
«Кардинально змінити сучасну систему освіти в США – за це взялась Лорен Джобс і започаткувала конкурс XQ на найкращий проект «Нова супершкола». П’ятьом переможцям пообіцяла по 50 мільйонів доларів на втілення своїх проектів. Претенденти мали дослідити, як і що саме треба вивчати школярам сьогодні, щоб завтра стати успішним; якою має бути школа – від приміщення до деталей інтер’єру; віднайти, у чому полягає ефективність навчального закладу. Наступне – це розвиток особистості: як відшукати талант у дитини і не зламати в ній бажання навчатись. А ще – знайти мотивацію для вчителів постійно розвиватися.
Завдяки конкурсу з’ясувалось: для дітей важливо навчатись у тихих кабінетах, а не галасливих класах, учням бракує простору для занять спортом і танцями, навчання має тривати в ігровій формі, предмет можна вивчати через спільні проекти або квести, а вчителі, як висловились самі діти, – це насамперед порадники, які вміють слухати і, найголовніше, не залякують оцінками і батьками».
Тут дійсно є стимуляція для ідеї: 5 людей отримують по 50 мільйонів відповідно не для того, щоб витратити для себе, а для того, щоб реалізувати ці програми. Ну і бачите, долучилися дуже багато людей до цієї програми.
В принципі, дивишся на все це і хочеться повернутись до школи самій. Скажіть, в Україні таке можливе хоч трошки наближено? От, власне, це те, про що Ви говорите?
Я б надзвичайно хотіла, щоб в Україні меценати і ті люди, які мають справді великі гроші, вкладали кошти в освіту, тому що, на жаль, в нас таких проектів практично немає або їх дуже мало. Дуже часто, навпаки, самі освітяни об’єднуються, от як, наприклад, EdCamp – нова ініціатива, і самі намагаються показати нові технології, нові можливості. Я вважаю, що це чудовий приклад для всього світу: яким чином меценати повинні працювати над тим, аби покращити наші школи для майбутніх поколінь.
Це справді надзвичайно хотілося б хоч трошки впровадити, але маємо сьогодні інші реалії, і я зараз хочу повернутись до гарячої пори, особливо це дуже хвилює батьків, вони всі разом з дітьми повиходить їхні діти, а мені здається, найбільше стресу у батьків, співбесіда, особливо в спеціалізованих школах. Коли дитина приходить і, як в нас був сюжет – інформація від мами про те, що в чуже місце, чужу бібліотеку, до чужої людини – і людина абсолютно холодно констатує для дорослої: «Так, склав – молодець», «Так – не склав – не молодець». Надзвичайно, мені здається, болюча тема, і першачкам майбутнім дуже складно готуватися, батькам дуже складно готуватися. Як Ви вважаєте, як міністр, це має бути обов’язковим, ми маємо залишатися з цим, чи ми можемо від цього відійти і просто дитина йде в школу як будь-яка нормальна дитина в шість років чи в сім років, і починає вчитися?
Перш за все, я вважаю абсолютно несправедливим конкурс для шестирічних дітей, тому що це конкурс, який приводить їх у стрес, їхніх батьків – так само, і це конкурс де-факто між батьками, тобто, як ви підготували свою дитину. І, як правило, дитина може відреагувати в таких нових для неї обставинах абсолютно несподівано. І в цьому сенсі мені надзвичайно подобається ініціатива, коли психолог виклала у Фейсбуку звернення до дітей, тому що це дуже важливо – вміти розмовляти з дитиною після цього стресу, і навіть з батьками.
Тобто Ви за співбесіду?
Ні! Я проти співбесіди і вважаю, що насправді нашим дітям, які поки що змушені проходити цю співбесіду, потрібна (і їхнім батькам) психологічна допомога, тому що це великий стрес і це не повинно бути. Чому це присутнє в українських реаліях? Це зв’язано з тим, що в нас сегрегована ще з радянських часів освіта: є спеціалізовані школи, де більше годин іноземної мови, і туди конкурс, тому що батьки намагаються туди завести своїх дітей, і є звичайні школи, де менше годин англійської мови. Так от. Наша ідея полягає в тому (і це не тільки наша ідея – це ідея в усіх прогресивних країнах), що початкова школа має бути однакова для всіх. Саме початкова. Наше завдання зараз – збільшити можливості для вивчення іноземних мов в усіх початкових школах для того, щоб цю можливість дати всім дітям, а не тільки тим, чиї батьки можуть їх привести в спеціалізовану школу.
Пані Ліліє, я так розумію: з наступного року вже батьки можуть сподіватись на те, що не буде цієї співбесіди для їхніх першачків. Ви будете за відміну вболівати під час реформи?
Справа в тому, ми будемо намагатися, щоб з наступного року ця кількість годин в початковій школі була вирівняна для всіх шкіл. А чому може бути співбесіда? Тому що залишився ще шлейф, що оця школа значно краща, а ця школа гірша. І люди, якщо, наприклад, на одне місце двоє чи троє першачків, тому в цій школі змушений влаштовуватися конкурс. Моя мета – щоб всі школи були такого стандарту, аби Ви, приводячи дитину за місцем проживання, були впевнені, що вона тут отримає добру початкову освіту.
Дякуємо, пані Ліліє. Є про що поговорити, то ж будемо Вас запрошувати. Якщо готові, ми не проти з Вами спілкуватися частіше.
Джерело: https://youtu.be/yzSctJCZpPM |
