Віталій Півторак,
учитель української мови і літератури Калуської гімназії
Калуської міської ради,
учитель-методист;

Оксана Півторак,
завідувач бібліотеки Войнилівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Калуської районної ради

Вартові національного аристократизму.
Стежі стрілецької звитяги крізь творчо-біографічний позір Олеся Бабія

Година патріотичного себетворення з елементами заочної літературно-мистецької
експедиції та літературно-лінгвостилістичної лабораторії

8-11 класи

Мета. Сприяти розвиткові національної себевартості вихованців, їхньої пам'яті про славних предків, уваги до ближніх, творчого мислення, пізнавальних здібностей, пошукових якостей, аналітичного мислення, організаторських навичок, культури мовлення; вихованню любові до рідного краю, поваги до інших культур, толерантності.
Обладнання. Мультимедійна техніка, 3 персональні комп'ютери, приєднані до мережі Інтернет, вітрина-виставка «Олесь Бабій - рапсод стрілецької звитяги».
Гасла-епіграфи.
У вогні перетоплюється залізо на сталь, у боротьбі перетворюється нарід у націю.
Євген Коновалець
Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що прокинувшись до життя, ламає свої кайдани.
Микола Міхновський
Вільні духом люди створять новий світ.
Дмитро Донцов

Методичні зауваги. Це заняття - підсумкового характеру. Воно є вислідом проектної краєзнавчої пошуково-дослідної роботи учителів і учнів із предметів суспільно-гуманітар-ного циклу як під час уроків, так і в позаурочний час.
Проводиться у формі уроку-презентації проектної діяльності з елементами заочної літературно-мистецької експедиції та літературно-лінгвостилістичної лабораторії. Вихованці попередньо (за проектною домовленістю) вибирають собі групу відповідно до власних зацікавлень і уподобань. Є три групи: 1. Культурологічна чота (за аналогією стрілецького групового формування: у легіоні УСС, як і в довоєнних товариствах «Січ» та «Січові стрільці», вживалися терміни «чета» і «четар», а не «чота», «чотар», як у деяких військових формуваннях пізнішого часу. Їх назву, яка походить від сербського слова «чета», запровадив організатор січового руху Кирило Трильовський). 2. Суспільно-краєзнавча чота. 3. Рапсоди-митці (за аналогією до давньогрецької назви мандрівного декламатора та метафоричною назвою Олеся Бабія літературознавцем Василем Ганущаком - «рапсод стрілецької звитяги»). Групи під час заняття займають відповідне місце в аудиторії.

Структура заняття зумовлена тематичною особливістю викладеного матеріалу. Для іменування назв етапів заняття використовується специфічна лексика, як-от: 1. Вступна частина - передходомрушнє-настроєве (побудовано аналогічно до стрілецького вигуку-спонукання «Ходом руш!»). 2. Основна частина складається з таких структурних елементів, як «Ходом руш! уперше (удруге/утретє)» з поетичними висловами митця Олеся Бабія, творчість і біографія якого є лейтмотивом для висвітлення теми. Акцентована увага на розлоге тематичне ілюстрування іменується як «постій», що означає «тимчасове перебування в якомусь населеному пункті, на квартирі в кого-небудь (про військові частини або окремих солдат і офіцерів)».
Матеріали рекомендовано для проведення занять із учнями 8-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів.

Перебіг заняття

І. Передходомрушнє-настроєве
До початку заняття демонструється чотирихвилинний відеофрагмент «Шлях до Соборності» [Електронний ресурс].
- Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=iOvMn9d-Lao
Учитель (привітавшись із вихованцями). Тривожними виявилися цьогорічні канікули, як і сто, і сімдесят п'ять років тому для дітей європейських країн (1 серпня 1914 р. - початок Першої світової, 1 вересня 1939 р. - Другої світової воєн). Але, дякувати Богу й кожному небайдужому українцеві, Ви знову повернулися до школи, щоб творити самих себе для щасливого майбутнього України. Ушляхетнюватися й духовно, й інтелектуально - ставати думаючими й активними. Щоб бути вільними. Щоб аргументовано відстояти власну позицію, бо «вільний той, - за висловом Альбера Камю, - хто може не брехати». Щоб не піддаватися на маніпуляції політичних жонглерів, не брати участі в їхніх зловіщих шаманських танцях на уламках демократії та руїнах здеградованих душ. Щоб жити гідно! Щоб збулися мрії наших славних українських звитяжців минувшини - Війська Запорозького, Українських січових стрільців, вояків УПА. Сьогодні ми порозмислюємо над долею козацьких нащадків і смолоскипів духу упівців - січового стрілецтва, від якого до нас - сторіччя!
На екрані висвічується перша частина назви заходу - «Вартові національного аристократизму». Учитель спонукає учнів до мислительної діяльності за допомогою вправи-стратегії ЧПКМ «Мікрофон».
Учитель. Як Ви думаєте, сто десятків літ - це мало чи багато?
Учні висловлюють свої міркування.
Учитель. Той часовий відтинок Вам зрозумілий?
Учні висловлюють свої міркування.
Учитель. Вам хотілося б зазирнути в нього. Чому?
Учні висловлюють свої міркування.

II. «Ходом руш!» Уперше
На екрані висвічується друга частина назви заходу - «У пошуку рапсода стрілецької звитяги».
Учитель. Прокладімо своєрідний духовний місток до них піснею, що своєю генетичною непокорою наснажує нас і сьогодні завдяки солісту рок-гурту «Тінь Сонця» для осягнення стеж стрілецької звитяги крізь творчо-біографічний позір Олеся Бабія.
Демонструється трихвилинний музичний відео сюжет [Електронний    ресурс].
- Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=A4Z6PVRjkE8

Культурологічна чота. Гімн організації українських націоналістів - «Марш українських націоналістів». Слова його створені 85 років тому, наприкінці грудня 1929 року (у Відні), Олесем Бабієм, нашим краянином, музика - Остапом Нижанківським, священиком-капеланом УГКЦ, композитором, диригентом, громадським діячем, братом українського оперного й концертного співака Олександра Нижанківського.
Так покерував Усевишній, що сто років тому, у вересні 1914 року, за участі композитора-священика стрілецтво на заклик сотника Дмитра Вітовського склало присягу легіону УСС у місті Стрий. Олесь Бабій (прибрані імена - Глум, Чмелик) став у ряди стрілецтва згодом, бо ж саме на той час йому ледве виповнилося 16. Не думав-не гадав, що стане, за визначенням літератора й упорядника першої в незалежній Україні його збірки «Зродились ми великої години» Василя Ганущака, «рапсодом стрілецької звитяги».
Першим надрукованим твором Чмелика став вірш «На Київ!» («Над Київом хмара нависла грізна»), створений під час наступу на однойменне місто об'єднаних українських армій: наддніпрянської й галицької. Його опубліковано в газеті «Стрілецька думка» від 5 жовтня 1919 року, ще раніше, покладений на мелодію «Сокільського маршу» композитора Ярослава Ярославенка.
Музика запозичена із січової пісні, слова якої належать поетесі з села Кропивник Костянтині Малицькій (1872-1947), авторці багатьох січових пісень, які підписувала псевдонімом Віра Лебедова, Чайка Дністрова, Лужанська Віра, Кропивницька Віра, Горський Стефан, Растик. Вона також скористалась вже відомою мелодією.
Звучать мелодії пісень «Марш українських стрільців» (музика Ярослава Ярославенка, слова Костянтини Малицької), «Над Київом хмара нависла грізна») (музика Ярослава Ярославенка, слова Олеся Бабія) [Електронний ресурс].
- Режим    доступу: https://www.youtube.com/watch?v=OXPBhYXdkU4
Одночасно на екрані демонструються слова творів Олеся Бабія та Костянтини Малицької.

Марш українських стрільців

Соколи, соколи, ставаймо в рядах,
Нас поклик «Борімось!» взиває.
В здоровому тілі здорова душа.
Де сила, там воля вітає.
Як славно бувало козацькі сини
Боролись до смерти, загину,
Боротись будемо, соколи всі ми,
За нашу святу Україну!
Гей, хлопці-молодці, як мур всі тверді,
Погляньте на стяг наш угорі:
«Усі за одного, один за усіх!» -
Се сяє на нашім прапорі.
Доволі ходили в ярмах вже діди,
Доволі згинали нам спину,
Лиш смілим завзяттям поставлять сини
Превільну й могутню Вкраїну!
Над Київом хмара нависла грізна
Над Київом хмара нависла грізна
І крила кругом простягає,
Вертає неволя, неволя страшна,
Кайдани тиран зготовляє.
Приспів:
Гей, стрільці, до бою, до бою всі враз!
За правду, за славу народу;
Вкраїна рятунку благає у нас,
До бою за волю, свободу.
Там стогне в неволі народ над Дністром,
Там ворог шаліє, лютує,
Ми кров свою лили за волю кругом,
А він нам в'язниці будує.
Немарно полили ми кров'ю поля
І трупом степи покривали.
Під ноги сатрапів не впаде знам'я,
Яке ми так гордо підняли.
Не страшать нас сила ворожих катів -
Підем, куди честь закликає,
І голос упавших за волю братів,
Де батько Петлюра взиває.
Склонив перед нами прапор супостат,
Гетьманські упали кайдани,
Так згине ще царський прислужник і кат,
На Вкраїні воля настане.

Учитель. Як бачимо, слова кожної пісні просякнуті силою духу нації, незборимістю народу, вірою в щасливе майбуття.

III. Постій. «Стрілець і пісня - це любко й любка...»
Учитель. Як Ви розумієте слова Олеся Бабія, що є заголовком першого постою?
Учні висловлюють свої міркування.
Учитель. Пропоную Вам увійти за адресою http://www.pisni.org.ua/songlist/strilecki-1.html в Інтернет-мережу й за 3 хвилини з'ясувати, скільки стрілецьких пісень там зафіксовано. Із них виокремити ті, які належать уродженцям Калущини.
Учні виконують завдання й оголошують результати.

IV. «Ходом руш!» Удруге

Учитель.

Мандрівнику, йди до верхів
вклонитись тіням тих борців,
що прагнули у люту днину
підняти схилену калину,
розвеселити Україну!

Олесь Бабій

Демонструється п'ятихвилинний інформаційний відео сюжет [Електронний    ресурс].
- Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=cGHf8unqTEM

Літературознавча чота. Сімнадцятирічний Олесь записався в Стрию у легіон Українських січових стрільців. Своє бойове хрещення юнак пройшов у Карпатах проти російської армії. Про цей період стрілецьких звитяг письменник розповів у своїх творах -ліричних («На Київ ("Над Київом хмара нависла грізна...")!», «На Київ ("Гей, волинськими шляхами...")», «На Маківці», «Доля стрілецька», «Стрілецька колисанка» та ін.), епічних (збірки новел «Шукаю людини. Нариси часів війни» (1921 р., Львів), оповіданні «Гнів»; повістях «Перші стежі» (1930 р.; 1991-1992 рр., у кількох номерах часопису «Червона Калина» й видано окремою книгою в третьому томі за 1997 р. збірника «Скрипторій історичної прози» львівського історико-літературного журналу «Літопис Червоної Калини») та «Дві сестри» (1936 р., часопис «Сад»; у незалежній Україні - у другому томі за 1997 р. збірника «Скрипторій історичної прози» згаданого журналу), «Останні» (1938 р.) та ліро-епічних («Остання офіра цісареві», 1937 р., Львів), драматичних («Олена Степанівна. П'єса в одній дії», 1966 р., Чикаго).

V. Постій. «Тут перший український кріс спиняв московських полчищ лави...»
Учитель. Як ви розумієте слова Олеся Бабія, що є заголовком постою?
Учні висловлюють свої міркування.
Суспільно-краєзнавча чота. Гора Маківка знаходиться неподалік славетного села Тухля, відомого з Франкового «Захара Беркута». Тут, весною 1915 року під час Першої світової війни відбулася низка боїв легіону Українських січових стрільців із регулярними частинами російської армії.
Демонструється чотирихвилинний відеосюжет «Бій з москалями за гору Маківка» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www. youtube. com/ watch?v=wm7Mp-3FC74

Рапсод-митець.
На Маківці

I знов я тут, на горах слави,
Де наш ручай шепоче й ліс:
- По битві на полях Полтави
Тут перший український кріс
Спиняв московських полчищ лави
I вперше по віках неволі
Карпатський вітер в світ поніс
Слова нечувані стрільцеві:
«Ми не поклонимось цареві!
Ми прагнем волі!»
То були ясні дні весняні:
Пестило сонце квіття рясту,
I вже бруньки були розвились
На цих березах на поляні,
Коли під шум сосон похилих
Упав нараз
Твердий приказ:
- Наступ!
I понад бори, понад гори,
I над Бескиду темні звори
Гармати глухо заревіли,
Зацокотіли скоростріли.
А гомін з тих верхів злетів
Аж до Дністрових берегів.
Тоді-то тут, в ось тій діброві,
Схилився воїн, в ранах, крові,
А другий впав на полонину,
Хоч мертвий, зброї з рук не кинув,
А третій впав ось тут, край зруба,
Коло заламаного дуба...
Я біля дротів, за ровами,
Убив багнетом над ярами
Стрільця - з-над Кубані солдат;
Вбив брата брат,
Що осліп у тюрмі і неволі,
Мордував він своїх.
Що за сміх, що за гріх,
Що за іграшка долі!..
З тих гір пішли стрільці вперед,
На рідні доли...
Хлопці то були - як соколи...
I соколиний їх був лет.
Аж до Дністра...
По Липу Золоту...
По Збруч і Сян...
I по Карпати
Полинула, як гураґан,
Стрілецька пісня в пору ту:
«Машерують визволяти
Своїх братів із-над Дніпра
З московських кайдан».
I пісню ту од роду в род
Співає весь народ.
А нині, нині тихо сплять:
Один, і другий, тридцять п'ять...
Мандрівнику, йди до верхів
Вклонитись тіням тих борців,
Що прагнули у люту днину
Підняти схилену калину,
Розвеселити Україну!

Олесь Бабій

Літературознавча чота. Цей білий вірш у нерівному ритмі проливає світло на розуміння образу ліричного героя - цілеспрямованого, мрійливого, незборимого, пам'ятливого... Наскрізь просякнутого духом національного єднання, так потрібного й у наші дні.
Суспільно-краєзнавча чота. Щиру подяку після битви на горі Маківка й подив українським стрільцям висловив командувач австрійської дивізії генерал Ігнаць Фляйшман: «Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого Корпусу, бо матимете право назвати себе вибраною частиною. Я певний у тому, що в кожній небезпеці можна на Вас числити. Щоб ці побажання сповнились - тричі слава!»
Не випадково січові стрільці, в тому числі й ті, що брали участь у боях на Маківці, невдовзі склали кістяк армії Української Народної Республіки, а після поразки УНР продовжували боротьбу у лавах Карпатської Січі, УВО, ОУН і УПА.

Літературознавча чота. До речі, є в Олеся Бабія про ці події драматичний твір - «Олена Степанівна. П'єса в одній дії», написана сорок років після маківської звитяги й опублікована письменником уже на вигнанні, в Чикаго (США), 1966 року.
Суспільно-краєзнавча чота. Із заголовку зрозуміло, що присвячена вона історичному образу, реальній особі - жінці-хорунжій легіону Українських січових стрільців Олені Степанів. Вона - військовик, педагог, науковець, громадський діяч, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера. Зі священичої родини. Студенткою Львівського університету працювала в товаристві УСС (комендант жіночої роти). По вибуху війни - в легіоні УСС, учасниця битви під Маківкою, згодом - хорунжий, з весни 1915 р. по лютий 1917 р. - у російському полоні; в 1918-1919 рр. - чотар Української Галицької армії. По закінченні Віденського університету (докторат з історії та географії) - учителька василіянської гімназії у Львові. Із 1945 р. - доцент Львівського університету. У 1949-1956 рр. - у радянському концтаборі в Мордовії.

Літературознавча чота. П'єса «Олена Степанівна» Олеся Бабія ґрунтується на ідеї національного відродження та особистісному й національному самоствердженні. Автор, розповідаючи про визвольну битву Українських січових стрільців проти російської армії, вбачає у створенні легіону важливий крок на шляху до свідомої боротьби за вільну державу. Митець зосереджується на постаті головної героїні, хорунжій УСС, образ якої уособлює не тільки вільний дух українського народу, дух боротьби, але й містить державотворчу ідею.
У творі джура Панько Кліщ (односелець жінки-офіцера, який допомагав по господарству її батькові-священику), наприклад, називає її «войовнича дівиця» й зазначає, що за свою відданість справі й войовничий запал, за яскраві стратегічні військові маневри «вона варта бути не тільки хорунжим (офіцером), але й генералом», бо «навіть найясніший пан цісар Францішок Йосиф вихваляє... особливо Олену Степанівну».
Рапсоди-митці розігрують сцену за твором Олеся Бабія «Олена Степанівна. П'єса в одній дії».

Літературознавча чота. Відстоювання честі нації й жінки вважалися здавна найшляхетнішими пориваннями.
Пошана до жіноцтва простежується в багатьох творах письменника, зокрема із стрілецького життя. Ніхто із митців-калушан так трепетно, так піднесено, так глибоко-правдиво, по-лицарськи набожно не описав жінку, як Олесь Бабій у повісті «Дві сестри». Вчитаймось у рядки величні.
Рапсоди-митці. «Ціла моя душа змінилася в гарфу, що співає гімн вічному жіночому.
Жінко! В твою душу вклав Бог силу сонця всетворчого, що опромінює найтемніші й найхолодніші пропасті й безодні, куди блукає людство.
Жінко! У твоїй душі сила сонця, що несе життя там, де лише смерть бажала б панувати.
Жінко, навіть тоді, коли ти впадаєш у бруд і пил зіпсуття, зберігаєш у душі стільки краси, добра, святості, що все ж нагадуєш сонце, яке хоч зайде за хмари, хоч покрите плямами, то все ж дарує світу життя, ясність і красу...
Жінко! Якщо людство не має потонути в багнах злоби, ненависті, крові, то на ясні верхів'я, на ясні дороги виведе людство лише твоя доброта.
Жінко! Будь благословенна!»

Суспільно-краєзнавча чота. Хіба ця молитовна ода жіноцтву не для духовної підтримки наших сучасниць, хіба устами митця унісонно не співають гімн «вічному жіночому» душі істинних мужчин і сьогодні? Безперечно! Хоча не є таємницею й те, що ставлення до жінки й сьогодні багатьма вимірюється (з німецької) «вічними» трьома «К»: кухня, колиска, копійка (часто-густо заробітчанська), що замінила усталене слово «церква» (Кігспе).
Тому вважаємо, що Олесева величальна жіноцтву є як ніколи на часі. Вона - своєрідний вихлюп-концентрант великої любові до жіноцтва в багатьох його творах.
Знаходьмо час зазирнути на мить у деякі з них. Відчуємо запах і крицеву міць слова нашого краянина, перейдемо ту далеку подієву межу за допомогою книги й усепрощенної, вічно плинної любові!
А все тому, що жіноцтво довкола нього шляхетне!
Демонструється трихвилинний відеосюжет «Українські Карпати. Гора Маківка. Цвинтар УСС» [Електронний ресурс].
- Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=ays_vuhaUuk

VI. «Ходом руш!» Утретє
Учитель. Яки ви розумієте слова Олеся Бабія «Стрілецька душа, як човен на розбурханому океані війни...»? Учні висловлюють свої міркування.
Класний наставник. Відчуваємо: метафоричне образне слово живить душі читачів, окрилює ніжністю сприйняття довкілля, навіть такого суворого, як у воєнне лихоліття.
Воно має потужний вплив і в повісті Олеся Бабія «Перші стежі» -про початки буремної звитяги «усусів». Тут нанизування засобів художньої образності допомагає вирізьбити узагальнений образ національного аристократа-борця. Посвятить нас у алхімію авторової образності літературознавча чота.

Літературознавча чота. Для початку розгляньмо такий приклад: «Стрілецька душа, як човен на розбурханому океані війни, не раз хиталась, бита бурями... не раз, здавалося, човен затоне у каламутних грізних хвилях океану».
Як бачимо, у конструкції нанизано кілька метафор. Дві з них утворені за допомогою слова з абстрактним значенням «душа»: душа хиталась, душа пливла. Ці перенесення виникли на основі подібності за дією, точніше, за характером протікання дії.
Наявне у вищенаведеному контексті порівняння «душа, як човен у розбурханому океані» - власне, зумовлює наявну тут метафоризацію. На основі предметної співвіднесеності за формою, тобто із зовнішнім виглядом предметів, пов'язане з виникненням метафори «океан війни». Наведені метафоричні конструкції входять до складу явного присубстантивного порівняння, об'єктом якого є назва абстрактного явища, що ототожнюється з неістотою. Ще метафори підсилюються фразеологізмом «пливти без керма і вітрил», співвідносним із одним словом «навмання».
Цікавим, як на нас, є наступний приклад: «Село вщухло, притаїлось та в тривозі і смутку перешіптувалось, що зі сходу котиться московська навала.» Як бачимо, тут синекдоха «село вщухло» підсилюється метафоричним олюдненням «село нашіптувало» і поєднується із синекдохою «котиться (московська) навала».
Цікаві засоби образності такого тексту: «А Данило (головний персонаж твору - юний січовий стрілець). начебто поважний, солідний чоловік: його струнка висока постать, його обличчя із ясними, погідними очима мають у собі щось зрівноважене, мужнє і рівночасно добродушне, але попробуйте його пізнати ближче. Піти з ним на прогулку. Засісти в товаристві при столі. Тоді ви побачите, що за збиточник криється за поважним, діловим виглядом цього Данила: жарти й вигадки сипле він, як з рукава, нема хвилини, щоб він комусь не "пришив латки"». Тут нанизаються такі компоненти образного вираження думки: епітети: а) «поважний, солідний (чоловік)»; б) «поважний діловий (вигляд)»; в) «ясні, погідні, зрівноважені, мужні, добродушні (очі)»; 2) фразеологізми, що мають слово-ідентифікатор: «сипле як з рукава» - «щедро»; «пришити латку» - «пожартувати, підколоти».
Цікавим, на нашу думку, є такий приклад: «Шуміли смерекові ліси, шептали свою таємничу мову, мов говорили щось без слів про народ, що сотні літ був у ярмі і тепер уперше послав синів своїх на шпиль Маківки підняти Червону Калину, розвеселити Україну». Чому? Бо тут спостерігаємо поєднання метафори «ліси шептали», що виникла на основі подібності за дією, точніше за характером протікання дії, явного порівняння «шуміли, шептали, мов говорили щось без слів», яке містить у собі свідоме поєднання різко контрастних понять, що логічно начебто виключають одне одного, але в переносному значенні творять новий образ. Це поєднання іменника з прийменником «без слів» та дієслова «говорили», що мають протилежне значення. Слова «підняти Червону Калину, розвеселити Україну» побудовані на образі стрілецької пісні-гімну «Червона Калина»,- авторська трансформація тексту.
Далі наведемо приклади нанизування компонентів метонімії - синекдохи, утвореної вживанням однини замість множини: «Ми віддаємо державі все: життя, майно, а нас ця сама держава б'є в лице, копає, як псів, не вірить нам і вважає зрадниками». Синекдоха «держава б'є, копає, не вірить, вважає зрадниками» позначає назву істоти - виконавця дії. Вона ускладнена, увиразнена явним придієслівним порівнянням.
У прикладі: «Маленький потічок, що виплив з глуховецької гори, пригортає до себе нові допливи і зміняється в річку бистру, буйну, нестримну», - нанизуються такі метафори: «потічок пригортає (нові допливи)» розширюється, увиразнюється компонентом «нові допливи», що підкреслює персоніфікацію (уособлення), а також розгортається епітетами «(річка) бистра, буйна, нестримна», - «потічок зміняється». Подані вище конструкції виникли на основі подібності за результатом дії, ще не завершеної.

VII. Напутнє
Учитель. А чи можемо ми сказати, що справа національного ушляхетнення душі й духу, розпочата січовими стрільцями уже завершена? Аргументуйте, будь ласка, дотримуючись образного викладу суджень.
Учні висловлюють свої міркування.
Рапсоди-митці. Шукаю людини!..
В часі воєнних походів, серед могил, на кривавому шляху, серед темної ночі згубилась вона. Дим, полум'я, пожежі і степова курява заслонили хмарою її обличчя; стогін ранених, гарматний рев і брязк шаблюк заглушили солодкий її голос; брудна солдатська, окривавлена стопа втопила її в бруд і погань життя. Дика зграя розлючених, божевільних профанів обкидала болотом її святі ризи, скосила найкращі цвіти її душі.
Шукаю людини!..
Куди не глянеш - всюди жадібне лице патріота, криваве чоло борця, всюди чуєш рев і жахливий вереск кровожадних гієн.
I втомилася душа моя серед воєнної хуртовини, зненавиділо моє серце базарні крики фальшивих героїв. Серед брудної, безконечної пустині, серед царства злоби і гніву, в країні гієн і шакалів я невтомно шукаю людину.
Учитель. Не лише за змістом, а й за одними лише назвами творів Олеся Бабія вже уявляєш трагічні події історії на початку ХХ ст. і запитуєш: «Що пережив український народ, змагаючись у цій кривавій борні-веремії за кращу долю свою і майбуття своє?» І нині у деяких проросійських, але географічно чи пак територіально українських політиків вистачає глузду і зараз висловлюватись, що українцям та незалежність наче з неба звалилась... Так можуть казати лише ті людці, які не вивчали і не знають української історії, а лише пережовують окремих брехливих ідеологів із північного закордоння.
Процес осонцення душі народу, розкрилений діяльністю стрілецтва - вартових національного аристократизму, нащадків славного козацтва - триває! І нам їхні традиції примножувати!

Демонструється короткочасний відеосюжет (на вибір)
«Ой у лузі червона калина...» [Електронний ресурс].
 - Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=fq4xgu8A56w

«Пісня для Майдану. Українська щира дружба» [Електронний ресурс].
- Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=17v2sMb9xHg

«Не спи, моя родная земля, моя Украина...» [Електронний ресурс].
- Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=4a9jVXw_l-0

Завантажити