«Учитель всього народу»
(до річниці від дня народження Івана Франка)
Мета: збагатити знання учнів про І. Франка; допомогти зрозуміти його роль в історії української та світової культури; заповнити серця учнів гордістю за те, що вони — земляки Великого Каменяра; виховувати патріотизм, наполегливість, працьовитість, бажання займатися самоосвітою, бути досконалою людиною.
Обладнання: портрет І. Франка, вишитий рушник, українська піч, ліжко, декорації для лісової галявини, річки, кузні; парта з книгами, виставка творів І. Франка, магнітофон, записи звуків лісу та річки.
Інсценізація «Іван Франко в кузні у батька»
Батько Івана Франка. Я, Яків Франко, заможний селянин, маю близько 13 гектарів землі. Замолоду навчався у дрогобицького майстра ковальському ремеслу. Моя кузня стоїть на пагорбі край села, поряд з дорогою на Дрогобич. Найбільше людей тут збирається взимку. Але навесні та влітку теж є два короткі сезони — плуговий і серповий, коли селяни йдуть до мене налагодити інструмент для оранки чи жнив. Багатьом людям я обковував вози, робив сокири, натягував обручі на колеса. Деякі заходили і просто гомоніли, бо знали, що люблю гамірний людський гурт. В кузні точилися розмови односельців про Борислав, де розпочиналося потужне видобування нафти і воску, переказували одне одному історії, з яких поставала невесела картина нужди й горя ріпників та здирства, шахрайства, жорстокості тих, у чиїх руках опинилася їхня доля. Проте нерідко панував і дружній, радісний настрій, звучали жарти. Коли мені виповнилося 54 роки, найбільше щастя зазирнуло в мою родину — з'явився син — первісток, якого ми з дружиною Марією Кульчицькою, яка була молодша від мене на 30 років, нарекли Іваном.
Іван Франко. Мене тягло на двір, до кузні. Мені хотілось власними очима глядіти на все, слухати всього, що там робиться та говориться. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких металів, мов гавкання злющих псів. Мене манив вогнистий блиск розпеченого заліза, котре, мов живе, піднімалось на ковадлі під ударами молотів. Мене манили ті червоні іскри,... ті лиця... приязні голоси, ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна було наслухатися в татовій кузні. Це все залишилося живим в моїй душі.
Інсценізація «Малий Івась з матір'ю»
Мама співає.
Івась.
– Мамо, голубко!
Ще про Ганнусю,
Шумильця, Вінки!
Мама.
– Ні, сину, годі!
Покіль я співаю,
Праця чекає моєї руки.
Мама помаленьку відходить.
Івась.
– Мамо, голубко, зарано в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В моєму серці ясніє, живе.
Мама.
– Сину, кріпись!
Адже ж не паном родився ти чий!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей.
Ведучий 1. Сім'я коваля Яця швидко збільшувалася. Марія народила ще 4 дітей. Можливо, з цієї причини у п'ятирічному віці Івана відвезли до села Ясениця Сільна, де мешкала Людвіка Кульчицька, його бабуся по матері. Саме там Іван став свідком зібрань людей, які приходили в дім його бабусі, щоб пообурюватися, висловити свої «революційні» настрої. В цьому селі малого Франка віддали до школи. Йому було 6 років. За перших 10 днів навчився читати по-українськи. А далі — розв'язувати задачі на 4 дії, співати, читати й писати трьома мовами: українською, польською й німецькою. Отже, початкову школу він закінчив блискуче.
Ведучий 2. А далі Івась учився в Дрогобичі. Малий школярик так рвався до науки, що не дочекався, поки швець злагодить йому чобітки, і босоніж побіг до школи, яка називалася «нормальною». Але яка ж це нормальна школа, коли в ній з селянських дітей глузують, обзивають їх хлопами, бидлом та ще й б'ють.
Іван Франко. Діти туманіли зо страху, тратили голос, тратили пам'ять, віру в себе... Ми жили весь час, мов у тумані. Саме тут зародилась в моєму серці ненависть до будь-якого приниження людської гідності.
Ведучий 1. І ось у таких умовах Іванко стає першим учнем класу. Що ж скажуть про нього його ровесники?
Іван Ящуляк. Франко учився в школі найкраще від усіх дітей.
Карло Бандрівський. Франко був веселої вдачі, до книжки цікавий. Поведения з товаришами шкільними було все приязне. Караним учням співчував і терпів з ними. Помагав у науці своїм товаришам. Іполит Погорецький. Дуже скромний і несміливий.
Ведучий 2. Дев'ятирічною дитиною Івась пережив велике горе — смерть улюбленого татуся. Це був перший удар Франкової долі. Нависла загроза припинення навчання. Але вітчим, на щастя, виявився людиною доброю і робив усе, щоб навчання Іванка було забезпеченим. Іван Франко. Як сина селянина, мене посадили в кутку за «ослячу парту», глузували з моєї нестриженої чуприни, полотняного одягу, великих батькових чобіт і української мови.
Ведучий 1. Але згодом випещені панські синки і пихаті вчителі були змушені визнати, що цей «холоп» з Нагуєвичів є найздібнішим учнем гімназії, бо чим трудніша задача, тим йому більша охота подужати її. У гімназії Франко ще дужче полюбив книжки: багато читав, робив виписки, вів список прочитаної літератури. Згодом з'явилось бажання мати власну бібліотеку.
Іван Франко. Щоб створити власну бібліотеку, я заощаджував на харчах та складав зароблені репетиторські гроші. Таким чином, уже в гімназії особиста бібліотека нараховувала 500 томів українських і зарубіжних письменників.
Ведучий 1. Це була найсильніша пристрасть. Трохи про пристрасті Івана Франка.
Ведучий 2. У Львові власна бібліотека Франка налічувала 6000 томів, а щодо цінності зібраних в ній наукових і рідкісних книг — не було їй рівних. Не меншою була і друга пристрасть Івана Франка — збирання і дослідження фольклору. Його перу належить 50 наукових праць у галузі пісні і серед них фундаментальний труд «Студії над українськими народними піснями». Через 40 років свого життя він наспівував мелодії тих пісень, які в дитинстві співала йому мама. Пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».
Ведучий 1. Третьою і не останньою пристрастю були мандрівки рідним краєм (здебільшого пішки) з метою вивчення мови, побуту, звичаїв свого народу, його творчості. Літо 1872 рік другий удар долі.
Інсценізація «Мамо, не вмирайте»
Іван Франко сидить за партою, читає. Вбігає хлопець.
Хлопець. Іване, твоя ненька помирає!
Іван. Як? Не може такого бути! Я бігтиму без перерви всю дорогу з Дрогобича до Нагуєвичів. Мати лежить на ліжку. Іван. Слава Богу! Матінко, ти жива! Ну скажи мені щось! Не можеш... Живи, я благаю...
Ведучий 1. Повернувшись до Дрогобича, щоб забутись, ще більше налягає на навчання, бо готувався стати викладачем гімназії. Восени 1875 р. стає студентом Львівського університету філософського факультету. Тут його за високу успішність звільнили від оплати за навчання і підвищили стипендію. Франко береться за самоосвіту, відвідує студентські збори, друкує свої твори в «Друзі». Тому його особистість привертала до себе увагу. І на другому році навчання його було заарештовано і кинуто за грати на 9 місяців.
Іван Франко. Не знаю, чому ставились до мене з особливою суворістю. Запхано мене до найгіршої камери. До злодіїв, убійників та інших звичайних злочинців... Протягом 9 місяців, проведених у тюрмі, сидів я переважно у великій камері, де перебувало 18 - 28 злочинців, де зимою вікно ніколи не зачинялося і де я, слабий на груди, з бідою добився привілею спати під вікном... прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові.
Ведучий 2. Ще три рази поліція заарештовувала Франка. Але він був несхитним. Випробування лише зміцнювало його переконання. І хоча нелегко часом було, та молода енергія, патріотичний запал і глибока любов до українського народу перемагали життєві незгоди (згадаймо, як три. центи, знайдені над Прутом, стали для Франка порятунком).
Ведучий 1. 1879 рік був для І. Франка пам'ятним і в плані особистого життя. У цьому році для нього фактично закінчилася любовна драма, яка тривала ще з гімназійних років. Арешти Франка й переслідування офіційними властями та поліцією значно ускладнили стосунки між ним та його нареченою Ольгою Рошкевич.
Ведучий 2. Хоча батьки Ольги категорично відмовилися від Франка, Ольга та Іван ще довго листувалися, іноді зустрічалися. Дівчина приймає пораду батьків й одружується з молодим священиком Володимиром Озаркевичем. Франко зрозумів, що це означає кінець, хоча Ольга ще сподівалася на зустрічі. Цей епізод з життя поета описаний у книгах Петра Колесника «Терен на шляху» та повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов».
Ведучий 1. Він буде співати галицькі пісні про жіночу недолю, а єством відчуватиме присутність Ольги — то ще дівчиною, то вже заміжньою, такою, що занапастила свою долю... Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті».
Ведучий 2. Ольга буде еталоном, до якого Франко рівнятиме всіх інших жінок. Якщо вас запевнятимуть, що та чи інша поезія була викликана іншою жінкою, — не вірте. Бачив у всьому Ольгу. Від того трагедія ставала ще відчутнішою, коли поет писав про звичайні речі: вони зустрілися на вулиці, вона пройшла, не відповівши на його поклін. Мільйони подібних ситуацій у смертних. Для Франка ситуація одна. Він ствердив життям і творчістю, як Петрарка й Данте, що генії и любов народжуються не так уже й часто, щоб доповнювати одне одного.
Ведучий 1. Кохання до Ольги Рошкевич залишило помітний слід у творчості Івана Франка: у листуванні, у прозі, у поезіях. Найпоетичніше це відображено в ліричному циклі «Картка любові».
1-ий учень.
І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облеском брехні!
І ти лукавила зо мною!
Та під пліною золотою
Ховались скази мідяні,
І цвіт розквітлий навесні,
Під пишнотою золотою
Крив черв'яка!
Ох, чи не в сні
Любились щиро ми з тобою?
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти злукавила зо мною!..
Пісня «Як почуєш колись».
2-ий учень.
Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
2-ий ведучий. Хто ж була друга Франкова зоря? Це Юзефа Дзвонковська, полька за походженням, вона не прийняла його любові через свою хворобу. Це їй адресовані такі рядки поезії «Я й забув, що то осінь холодна!».
1-ий учень читає вірш «Я й забув, що то осінь холодна».
2-ий учень.
Явилась третя — жінка чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою звір.
Та разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
1-ий ведучий. Широкому колу читачів про цю жінку оповів син Франка Тарас у книжці «Про батька». Після Целіни Зигмунтовської залишилося вісім листів од Франка та невеличкий портретик. Франко зізнався, що через цю жінку з'явилося його «Зів'яле листя». Це вона стала прототипом образу Регіни в повісті «Лель і Полель». А в оповіданні «Маніпулянтка» І. Франко розповів про своє захоплення Целіною.
Розповідь про захоплення Франка
Звучить мелодія лісу. І. Франко збирає гриби. Дзюрчить струмок. І. Франко ловить рибу.
Ведучий 1. Сіті плів сам і цього мистецтва навчив своїх синів. Рибу міг ловити з ранку до вечора, не поївши жодного разу. У лісі ходив тільки босий. Знав усі гриби, ніколи не плутав. Збирав швидко і багато. Тарас Франко. Розповідаючи про батька, я не можу не згадати про матір — подругу його страдницького життя. Наша мати, Ольга Федорівна Хоружинська, народилася на Харківщині. Старші її сестри жили в Києві. До Києва приїхала й Ольга. Знайомі влаштували їй зустріч з молодим галичанином Іваном Франком, що саме приїхав зі Львова до Києва.
Ведучий 2. Ольга була вірною дружиною, багато допомагала своєму чоловікові в написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. Франко починає писати дисертацію. Ольга їде з дітьми до Нагуєвичів. Діти хворіють, нема за що жити, але вона дає лад усьому, допомагає Франкові, в чому тільки може, перевозить через російські митниці нелегальну літературу.
Ведучий 1. У Франка з'являються перші ознаки хронічного поліартриту. Він збирається працювати у Львівському університеті, бере активну участь у конкурсах, але дорога до Alma mater йому назавжди закрита. Для Ольги то був крах, їй було важко й фізично, і духовно, зникли всі надії на краще. Події цих років порушують її психіку. У 1900 році виповнюється 36 років, її оперували, але невдало, тому почалися напади божевілля.
Ведучий 2. У 1903 році загострюється хвороба Франка — настає параліч рук. У 1913 році помирає старший син Андрій, того ж року Франко змушений віддати дружину до божевільні, звідки вона вийшла аж через 5 років і пережила чоловіка на 25 років. 1941 року померла й похована на Личаківському кладовищі поряд з Іваном Франком.
Пісня «Червона калина...».
Ведучий 1. Відгуком Івана Франка на революційні події 1905 року в Росії та Наддніпрянській Україні стала філософська поема «Мойсей», яка вважається вершиною творчості Каменяра. Він сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. На час написання твору письменникові було 50 років, усе своє свідоме життя він, як і Мойсей, віддав власній нації. М. Коцюбинський залишив вражаючий спогад про працю І. Франка над поемою: «У своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол, плів сіті і писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба в його сіті, але душу мою полонив».
Ведучий 2. Сам Іван Франко читав поему «Мойсей» у містах Буковини й Галичини тяжко хворий. Сторінки перегортав син поета. Часто Пролог звучав не на початку, а як закінчення, епілог.
1-ий учень читає напам'ять пролог до поеми «Мойсей».
Ведучий 1. Пропонуємо вам послухати лист до Нобелівського комітету, написаний 26 листопада 1915 року.
Учень 2. «Високоповажній Королівській академії, м. Стокгольм. Оскільки український університет для 35-мільйонного населення не відкритий ні в Галичині, а ні в Східній Україні й унаслідок того не існує Академічної колегії, яка могла б представити найбільших та найзаслуженіших людей народу Королівській Високоповажній Академії, тому я дозволю собі звернути увагу високоповажній академії, що найбільший і одночасно слов'янський поет і вчений живе у Львові, у нужді, але зі свіжістю юнака високо держить прапор боротьби за свободу, прогрес і загальнолюдські ідеали протягом половини століття. У 1893 році захистив докторську дисертацію у Віденському університеті на відмінно під керівництвом відомого професора Ягіча, але з політичних причин його не допустили до університетської кафедри. Він працював на ниві поезії, прози, як критик, історик літератури, етнограф тощо, що втратив зовсім своє здоров'я. Майже б років він (був паралізований) диктував свої твори, повні весни і свободи, справжні перлини поезії свого народу, які дістали загальне визнання як творіння загальнолюдської вартості. Він є національним поетом свого народу. Бібліографічний список його творів українською, німецькою, російською, польською, чеською, та іншими мовами становить величезний том. Він є справді найвизначнішим письменником сучасної Європи. Жалюгідне становище нації не дозволило видатному письменникові стати доступним широким культурним масам. У 1914 році він одержав поздоровлення від широких кругів свого народу, своїх друзів та недругів з нагоди сорокалітнього ювілею своєї літературної творчості. Тепер він лежить... тяжко хворим. Від голодної смерті його рятує тільки допомога студентів. Це видатний поет і прозаїк, пісні якого стали національним гімном, цей великий Провідник свого народу, міжнародний геній заслуговує, щоб славна Королівська Академія нагородила його Нобелівською премією. Я підкреслюю при цьому величезне політичне значення такої нагороди для національних змагань старовинного культурного народу, який тепер бореться за відкриття свого університету. Нагородження Івана Франка Нобелівською премією буде мати величезне значення не тільки для самої України, але також для Східної і Західної Європи. Відень, 26 листопада 1915 року. Професор, доктор філософії Застирець Йосип».
Ведучий 2. Цей лист, написаний 1915 року, надійшов до Стокгольма вже тоді, коли список лауреатів Нобелівської премії 1915 року був затверджений. У 1916 році кандидатура І. Франка не розглядалася, оскільки в травні цього року український поет помер, а Нобелівські премії посмертно не присуджуються. Але вже те, що ім'я І. Франка було серед претендентів на здобуття Нобелівської премії поряд з такими всесвітньо відомими діячами, як Ромен Ролан, Анатоль Франс, — свідчить про велич Каменяра.
Ведучий 1. 28 травня 1916 року перестало битися його полум'яне серце. Поховано Івана Франка на Личаківському цвинтарі в чужій гробниці, бо Львівський магістрант не виділив місця для того, хто все життя віддав для щастя рідної землі, для свого народу. Лише в 1921 році домовину з тілом українського Прометея урочисто перенесли на нове місце. У 1933 році на зібранні кошти на могилі поета поставлено пам'ятник: фігуру Каменяра, який кайлом розбиває гранітну скелю.
Ведучий 2. Життя і творчість Івана Франка лягли в основу багатьох прозових творів української літератури. Найвідоміші з них — повісті Д. Лукіяновича «Франко і Беркут» та П. Колесника «Терен на шляху», збірка оповідань Івана Кирія «Ключі до щастя», п'єса Л. Смілянського «Мужицький посол», роман-есе Р. Горака «Задля празника» та повість «Тричі мені являлася любов». Спробу створити образ Каменяра в кіно зробив відомий кінорежисер Сергій Бондарчук у фільмі «Іван Франко».
Учитель. Олесь Гончар писав про великого Каменяра: «Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і наш І. Франко. Він був одним з тих найневтомніших, найенергійніших, хто протягом усього життя кував оцей золотий міст, по якому в наші дні... приходять до нас, в Україну, численні наші друзі й по якому українська література вже йде нині в широкий світ». ,
Учень читає поезію Д. Павличка «Франкова криниця»:
Окрай шляху народів стоїть
Та криниця глибока,
Не зносить її в непогодь
Пилюги поволока.
Будуть пити ту воду з жаги
Покоління грядущі.
Будуть люди від неї завжди
Сміливіші і дужчі.
Буде думка відважна плисти
Із криниці свободи,
Будеш синові славу нести,
Український народе!
Звучить пісня «Не високо мудруй, але твердо держись».
Завантажити ►
Джерело: http://www.linguistika.com.ua/konspekti-urok-v/uchitel-vsogo-narodu-do-r-chnits-v-d-dnya-narodzhennya-vana-franka?page=0,0 | 
