«Іван Франко – Мойсей України»
(до 160-річчя від дня народження Івана Франка)
(Святково прикрашена сцена, у центрі – портрет Каменяра. Звучить музика. Можна розпочати піснею. Виходять дві ведучі).
Ведуча 1. Цього року українці відзначають майже одночасно два ювілеї – 160 років від дня народження Івана Франка і 25 річницю проголошення Незалежності України.
На перший погляд ці події не мають нічого спільного між собою. Насправді, це не так, бо Україна відновила свою державність значною мірою завдяки титанічній праці велетів українського духу – Тараса Шевченка та Івана Франка.
Ведуча 2. Розшматована загарбниками Україна, рабське становище української нації та усвідомлення неспроможності власними зусиллями розірвати колоніальні кайдани, одних українців доводили до розпачу і зневіри, а інших – надихали до боротьби з ворогами до переможного кінця. Такі думки роздирали душу Тараса Шевченка в останні місяці його життя, і він з болем вигукнув: «Чому не йде апостол правди і науки?». Тим часом той апостол уже прийшов у світ і почув благання і сподівання свого великого предтечі.
(Виходять зі сцени)
Читець.
Коли Тарас помер і думали царі,
Що буде спокій на Пруті й на Дніпрі,
Що темні бунтарі – рутенці й малороси –
Зніміють, як вовки в зачиненій норі,
Тоді горів огонь в одній карпатській кузні,
А ковалі з вогню виймали білі кусні
заліза, й молоти гриміли замашні,
і дзиндри бризкали на піл і стін грузні.
Там, у закутні, сидів
Хлопчак. Йому
Призначено пройти
ядушливу тюрму,
Спалитися в труді,
Невгасно спалахнути
І вогняним стовпом
Вести народ крізь тьму.
Пісня
(На сцену виходять дві ведучі)
Ведуча 2. Франкове ймення рідне й дороге кожному краянину, кожному українцю. З глибин народу із глибокого й міцного пракореня піднявся Велет духу, лицар честі, вічний борець за правду й справедливість. Філософ і мислитель, перекладач і суспільно-громадський діяч - це Іван Якович Франко – син народу, що вгору йде. А ще ж фольклорист, прекрасний знавець народної творчості, збирач і укладач збірок народних пісень, жартів, бувальщин, анекдотів.
Ведуча 1. Вступивши у рік стоп’ятдесятилітнього Франкового ювілею мусимо перейнятися величчю його духу, воістину титанічною працею, що її він безкорисливо поклав на вівтар служіння своєму народові.
Всі роки життя його суворі
Освітилися борні вогнем.
Батько вмів кувать плуги, підкови...
Син був слова правди ковалем.
Ведуча 2. Титанічна праця І Франка органічно й закономірно поєдналися з піснею, бо за словами Каменяра - то великі дві сили. Піснею задушевною і чарівливою, словом вдатним і дотепним, а ще одвічною працелюбністю у всі часи вирізнявся галицький українець.
Пісне моя, ти сердечна дружино,
Серця розрадо в дні горя і сліз.
З хати вітця, як єдинеє вічо,
К тобі любов у життя я приніс.
Тямлю як нині: малим ще дитиною
В мамині пісні заслухувавсь я,
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
То ж послухаємо пісню, улюблену пісню стрільців на слова І Франка. Автор нагадує молоді, що вона повинна служити лише своїй Україні.
(Ведучі виходять зі сцени).
Пісня «Не пора, не пора, не пора».
Ведуча 1. Своєю думкою Іван Франко прагнув обняти всі народи, їхні духовні надбання зробити здобутком свого народу, а все цінне, чим багата рідна скарбниця, показати світові. Від ранньої поетичної збірки «Балади і рас скази» – до могутньої поеми «Мойсей» – такий шлях пройшов Франко-поет.
Читець.
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той, на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на палицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних.
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судилось! Вірю в силу Духа
І в день воскресний твойого повстання.
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, вбережешся Бескидом.
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Ведуча 1.
О краю мій! підгір’я ти прекрасне,
Як я люблю, як я люблю тебе!
Мов зірка та, що світить і не гасне,
Так та любов в душі моїй живе.
Кутаються у хмари сині Карпати. Про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. Підгір’я... Мальовничий куточок України, тут 27 серпня 1856 року народився Іван Франко в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині в заможній сім’ї коваля Яця Франка.
Ведуча 2.
Батько вмів кувать плуги, підкови...
Молот слухався його долонь,
Cин ловив отецьке кожне слово
В тісній кузні, де не гас вогонь.
Говорив коваль про кривду люту,
Про життя нестерпне бідняка.
І несла та мова часто чута
Гнів у серце юного Франка.
Скільки він у кузні перемріяв,
Скільки він снаги набрався там,
Щоб за горе мстити лиходіям,
Вказувати правду трударям!
Ведуча 1. У цьому селі проминуло дитинство Івана Франка, тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі і Львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту.
Ведуча 2. І Франко закінчив Дрогобицьку гімназію в старших класах якої вже почав займатися літературною творчістю. Дебютував у Львівському студентському журналі «Друг» у 1874р.
Ведуча 1. Мужнів, загартовувався І.Франко, навчаючись у Львівському університеті. З під його пера виходять такі вірші: «Гімн», «Каменярі», «Товаришам з тюрми», що звучали як дзвін на спалах, кликали до боротьби «за поступ, щастя й волю». Такого сильного революційного голосу після смерті Т.Шевченка Україна ще не чула.
Читець «Каменярі» або «Гімн»
Ведуча 2. На висоти поетичної майстерності підняла автора зірка «З вершин і низин» (1887р.), яка стала визначним художнім явищем. Це найвидатніший набуток в українській поезії після «Кобзаря».
Ведуча 1. І.Франко декілька разів побував у тюрмі , і вже в молоді роки відчув усю фальшивість і дволикість проголошуваних Конституцією свобод. У 1876 р. виходять його тюремні сонети. Ув’язнення, обшуки тільки загартовували Франка.
Лиш ті, що не боялися крамол,
Здорові духом, правдою здорові,
Несли його тюремний ореол
Під серцем, як вогонь своєї крові.
Ведуча 2. Особливо тяжкими для Івана Франка були 1881 – 1884 роки. Але незважаючи на матеріальні нестатки, він багато і плідно творив. Митець будив свідомість нації, показував на прикладах своїх героїв, якими мають бути справжні патріоти України. Ви зрозумієте це, читаючи драматичні твори письменника «Захар Беркут», «Борислав сміється» та інші.
Ведуча 1. Молодий Франко стає найпомітнішим ученим у Галичині. Він публікує численні праці з історії української літератури, пише розвідки про творчість Шевченка, Федьковича, Руданського. І наживає багато недоброзичливців, тих, хто хотів бачити Західну Україну придатком Польщі або Австро-Угорщини. Тому почесним доктором стає тільки у 50 років.
Ведуча 2. У кожного є найщиріші й найліричніші вірші. Це – поезії про кохання. Без них наші уявлення про поета як людину були б неповні, а часто й помилкові. Дуже не хочеться аби й І.Франко був для нас лише Великим Каменярем і Вічним революціонером. Адже був він звичайною людиною. Жив на цій землі прагнув великого кохання. Закохувався страждав, розчаровувався...
Зустрічаймось. Вітаймося словом.
Погляд – в погляд, і в руку – рука.
Ми приходимо в світ для любові.
Все що інше, - неправда гірка.
(Танцюють дівчата. Звучить музика , потім співає Уляна Швед, «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Три музи читають вірші).
Ведуча 1. У Франка є прекрасна річ – лірична драма «Зів’яле листя». Це такі легкі, ніжні вірші з такою широкою гамою чуття і розуміння людської душі.
Ведуча 2. Кружляють у сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу ( чи сліз?) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках – закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі.
Ведуча 1. Життя Франка склалося так, що він тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові і усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього величного почуття. І Франко згадував: «Хвилини, в котрих я любив...були, майже, найкращі у моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».
(Тихо грає музика)
Читець.
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лелія біла,
З зітхань й мрій уткана
Із основ сріблястих,
Мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
(Виходять ведучі)
Ведуча 2. Хто ж ця лілея? Перше, найчистіше і найщиріше кохання І.Я. Франка – Ольга Рошкевич. Дочка сільського священика, красуня і розумниця.
Ведуча 1. Вони мріяли одружитись. І батько Ольги був не проти, адже юнак – майбутній професор, поважний, забезпечений. Коли б то так! Але Франка заарештовують і батько Ольги відмовляє Франкові в заручинах.
Пісня «Час рікою пливе...»
Виходить хлопець і дівчина – діалог
Хлопець.
І ти лукавила зі мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
І нетямущому мені
Затрули серце гризотою
Ті ангельсі слова твої...
І ти лукавила зо мною!
Дівчина.
Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала;
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
А ж поки нас не розлучила.
Хлопець.
Та під пліною золотою
Ховались скази мідяні,
І цвіт розцвілий навесні,
Під пишнотою золотою
Крив черв’яка! Ох, чи не в сні
Любились щиро ми з тобою?
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти злукавила зо мною!
Дівчина.
Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії зв’язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила?
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю –
Дороги наші віддалило.
(Виходять)
Ведуча 1: Любов ніхто не відбирав. Вона сама згасла. Одружившись, Ольга піде битою дорогою, якою йшли тисячі жінок. Час все зруйнує. Обсядуть її діти, щоденні турботи. Юна любов зів'яне, як вирвана квітка, і нагадуватиме про себе тільки у сні.
Ведуча 2.
Хоч ти не будеш квіткою цвісти,
Левкоєю пахуче – золотою
Хоч ти пішла серед юрби плисти
У океан щоденщини й застою
То все ж для мене ясна, чиста ти,
Не перестанеш буть мені святою,
Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки,
Як ідеал все ясний – бо далекий.
Я понесу в душі на дні
Облиту чаром свіжості й любові
Твою красу я переллю в пісні
Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,
Коралі уст у ритми голосні...
Мов золотая мушка, в бурштиновий
Хрусталь залита, в нім віки триває,
Цвістимеш ти, - покіль мій спів лунає.
Пісня «Червона калина, чого в лузі гнешся».
Читець.
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно.
Мені не жить, то ж най умру одна!
І мовчки щезла там, де вічно темно.
Ведуча 2. Юзефа Дзвонковська ...Донька польського емігранта. Її краса вражала всіх. Франко прагне познайомитися з нею, а згодом просить «руку і серце». Але отримує відмову...
Читець.
Я забув, що то осінь холодна!
Я й забув, що то смерті пора,
Я й забув, що ти кров благородна,
Що між нами безодня стара,
Що між нами народнії сльози,
Що любитись нам зовсім не слід,
Я й забув, що столітні погрози
Відлучили від мого твій рід.
Ведуча 1. Юзефа не могла стати дружиною Франка, бо була хвора на туберкульоз. Тому признається йому в цьому, і каже, що кохання – не для неї. Де ж порятунок? Франко так вірив, що любов врятує його від отих земних незгод. Отже прощай Ольга, прощай Юзефо...
Пісня
Ведуча 2. Пройшли роки. І ось нове кохання. Целіна Журовська-Зигмунтовська. Його щастя і нещастя водночас.
Читець.
Явилась третя – женщина чи звір?
Глядиш на неї і очам приємно
Впивається її красою зір
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Целіна залишилась холодною і байдужою до Івана Франка все життя. А він сплів зі свого болю найкращі поезії.
Читець.
Поклін тобі, моя зів'яло Квітко
Моя розкішна невідступна мріє,
Останній сей поклін,
Хоч у житті стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє.
Хоч як болючий він.
Тим, що мене ти к собі не пустила,
В моїх грудях зглушила і вгасила
Любовний , дикий шал,
Тим ти в душі, сумній і одинокій,
Навік вписала ясний і високий
Жіночий ідеал.
І нині, хоч нас ділять доли й гори,
Коли на душу ляжуть злії змори,
Тебе шука душа
І до твоє груді припадає,
У стін твоїх весь свій тягар скидає,
І голос твій весь плач її втиша.
А як коли у сні тебе побачу
То, бачиться, всю злість
І гіркість трачу.
І викидаю, мов гадюк тих звій.
Весь день мов щось святе
В душі лелію,
Хоч не любов, не віру не надію,
А чистий, ясний, образ твій.
Ведуча 1. Як би там не було, будьмо вдячними цим жінкам, котрі надихали Івана Франка. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч кращих зразків світової інтимної лірики.
Розвійтеся вітром листочки зів'ялі,
Розвійтесь як тихе зітхання
Невтішені жалі,
Незгоєні рани
Завмерлеє в серці кохання.
Пісня
Ведуча 2. У 1905 році Каменяр написав і видав найкращу свою поему «Мойсей», яку можна назвати заповітом українському народові. Цей твір сягає корінням історичної долі українського народу, зачерпнувши при цьому страдницької долі геніального твору.
Ведуча 1. У 1908р. Франко захворів. Почався параліч руки. Будучи смертельно хворим, поет продовжує працювати. У 1911 році з'явилась збірка поезій «Давнє і нове», у 1913 – книжка оповідань «Рутенці», а в наступному – поетичний великий цикл «Із літ моєї молодості».
9 березня 1916 року Франко підписав заповіт. Рукописи й бібліотеку заповів народові, будинок – дітям. 28 травня 1916 року Франка не стало.
Ведучі стоять. Виходять читці. Тихо грає музика.
- Як спиться Вам?
Важкі столи столиць
Відсунулись від Вас – тепер назавше
І місто спить над Вами горілиць,
І Ви спите, землі в долоні взявши.
- Пройшли по ній і люди, і роки.
Тут слід лишали гунни, готи, гали.
... Мов камені підвалин в грунт лягли
Шашкевичі, Федьковичі, Франки.
- Народна шана – не вельможна милість.
Життя стає до вічності містком.
Поете, спіть,
Ви дуже натомились.
Це так непросто – Ви ж були Франком!
- Потрібно нам народжуватись тричі,
щоб прочитати всі твої томи.
Всі дні твої безсмертні й таємничі.
Візьми ж ти нас в життя своє, візьми,
Всели в нас дух і дай нам ясні кличі,
Як блискавиці, вирвані з пітьми.
Ведуча 2. У Львові могила І.Франка. Та не про смерть нагадує вона, а про працю і боротьбу українського Титана. Велична фігура Каменяра, що лупає скалу, дихає безсмертям.
Таким невтомним і мужнім залишився Іван Франко – Мойсей України, у серцях свого народу.
Пісня
Завантажити ► | 
