Напевне, цей проект буде виглядати дещо абстрактним переліком цілей чи «благих намірів». Великою мірою так воно і є, проте важливо мати згоду щодо намірів для того, щоб бути готовим до співпраці.

Як один з авторів проекту, я виходила з міркування, що є дві важливі речі, які сьогодні необхідно зробити для української освіти: зберегти освітні інституції і мати прозорі, чесні правила гри на ринку освітніх послуг. Все інше, про що так модно сьогодні говорити – якість освіти, фінансування, студентоцентризм і тому подібні речі – стане неодмінним наслідком. На разі в освітній політиці України не вистачає саме цих двох стратегічних аспектів. Надто часто відбувається протилежне – ставляться цілі знищення інституцій, а правила гри переписуються під інтереси конкретних людей.

В освіті, як і в інших сферах суспільного життя, можна жити і розвиватися лише тоді, коли поруч з тобою живуть і розвиваються інші. Ті, хто сьогодні добилися для себе особливих умов, преференцій чи монопольного доступу до суспільних ресурсів, завтра стикнуться з тим, що ресурси вичерпуються, а здатність до конкуренції, потенціал до інновацій і розвитку втрачено. Коли корпоративно-монополістичний егоїзм стає загальною ідеологією країни, руйнування потенціалу такої країни неминуче. На жаль, ознаки цього ми спостерігаємо зараз в Україні.

Для того, щоб окреслити деякі орієнтири для подолання цієї ситуації, зокрема, у сфері української освіти пропонується ця програма.

Олена Панич

Ніщо так наочно не ілюструє небезпечні тенденції життя нашої країни, як характерні процеси, що відбуваються в освіті. Скорочення кількості учнів та студентів, пониження стандартів та якості освіти, перевантаження вчителів, закриття шкіл, училищ, «оптимізація» вищих навчальних закладів, численні випадки корупції та плагіату – все це очевидні свідчення «вимивання» людського потенціалу, тісно пов’язані з труднощами економіки і нераціональної політики, які все ще не вдається подолати. Навіть якщо динаміка цих процесів різна у різних регіонах, наслідки так чи інакше зачіпають усіх.

Протягом останніх років пропонувалися різні проекти реформування освітньої сфери. Здебільшого вони направлені на економію коштів, їхнє начебто раціональне використання. Завдяки цьому вдається реалізовувати заходи з «оптимізації», закриття чи об’єднання, що неодмінно призводить до скорочення робочих місць в освіті, але зовсім не обов’язково до підвищення якості освіти.

Пастка, у яку потрапляє українська державна система освіти, полягає в тому, що пониження якості освіти призводить до зменшення фінансування, а зменшення фінансування, у свою чергу, веде до подальшого пониження якості. Проблема обмежених ресурсів, цілком закономірно, породжує конкуренцію, але така конкуренція надто часто нагадує гру з нульовою сумою, результати якої навряд чи можна назвати конструктивними. Відбувається лише перерозподіл коштів в межах системи, і майже немає притоку тих додаткових ресурсів, які відкрили б можливості для розвитку.

Одним з першочергових завдань державної політики має стати стимулювання притоку коштів в освіту. Звичайно, такий притік не може здійснюватися бездумно, на популістських гаслах, але має вести за собою внутрішні реформи, інституційне зміцнення та фінансове оздоровлення закладів освіти, посилення їхньої автономії та відповідальності. Так само він не може опиратися лише на ресурси державного бюджету, але має заохочувати надходження ззовні – від усіх тих, хто може і хто зацікавлений інвестувати в розвиток української освіти.

«Гроші в обмін на реформи» – цей принцип можливий за умови відповідно побудованої державної політики, яка буде стимулювати оновлення і модернізацію знизу, не командно-адміністративними методами, але природним шляхом. Успіх і результативність такої політики досягаються лише через широке партнерство громадськості, закладів освіти, освітян та інших професійних спільнот, бізнесу і держави на засадах рівноправ’я і суб’єктності.

Проект Стратегічного бачення розвитку освіти, що презентується в цій статті, має на меті визначити орієнтири для державної політики у сфері освіти, метою якої є в першу чергу якісна освіта та зручні умови її здобуття, інституційне оздоровлення закладів освіти, стимулювання потужних проектів розвитку у цій галузі. Пропонуємо ознайомитися з цим проектом.

Стратегічне бачення розвитку освіти в Україні

(Проект)

Основні проблеми, що потребують вирішення:

• зниження довіри до української освіти в суспільстві
• відтік кваліфікованих фахівців
• застарілість освітніх програм і технологій
• зарегульованість та архаїчна система управління
• хронічне недофінансування
• нерівний доступ до освіти представників різних груп і регіонів
• стагнація і ригідність освітньої системи

Стратегічні цілі:

• Розвиток освіти, що гарантує збереження людського капіталу України, забезпечення фундаментальних знань, інтелектуальних і моральних засад життя суспільства.
• Зручні і сучасні способи здобуття освіти, гнучкі освітні траєкторії відповідно до особистих мотивацій, здібностей і потреб людини
• Модернізація освітніх стандартів, програм і технологій.
• Якісне управління та лідерство в освіті, автономія та підзвітність навчальних закладів.
• Диверсифікація джерел фінансування і всебічне залучення інвестицій в освіту. Реалізація принципу: «Гроші в обмін на реформи і підвищення якості».
• Якісна політика у сфері освіти, заснована на надійних освітніх вимірюваннях і аналітиці.
• Системне саморегулювання та самовдосконалення освітньої системи.

Першочергові практичні кроки:

ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

1. Вдосконалення змісту освіти та організації навчання

• Усунення адміністративних бар’єрів для впровадження інноваційних технологій навчання та виховання учнів, розвитку інклюзивної освіти. Розумна система оцінювання знань з першого класу.
• Системна і послідовна модернізація стандартів освіти за участю провідних українських та зарубіжних фахівців, професійних асоціацій педагогів.
• Технологічне переобладнання шкіл в межах спеціальної державної програми.
• Законодавчо-правове закріплення академічної свободи вчителя, його права обирати програми, методи і способи викладання з необхідним досягненням результатів навчання, передбачених відповідними стандартами освіти.
• Вдосконалення змісту загальної середньої освіти у напрямку концентрації на різнобічному особистісному розвитку учня, його професійній орієнтації, забезпечення необхідного рівня засвоєння ним фундаментальних дисциплін.
• Демонополізація, децентралізація і прозорість у проведенні конкурсів шкільних підручників, вчасне забезпечення підручниками шкіл України.

2. Підтримка та професійний розвиток вчителів

• Системне і всебічне підвищення престижності праці та статусу вчителя.
• Забезпечення додаткових виплат вчителям, у тому числі зі спеціальних недержавних фондів розвитку школи.
• Надання можливостей школам в межах їхньої автономії залучати кращих вчителів, у тому числі з-за кордону, встановлюючи для них відповідну заробітну плату за контрактом.
• Створення необхідних умов для розвитку професійних асоціацій педагогів, активне залучення їх до підвищення кваліфікації та сертифікації вчителів.

3. Управління у сфері шкільної освіти

• Реалізація принципів автономної школи. Подолання успадкованої з радянських часів командно-адміністративної системи управління, надлишкової керованості, щільної регламентованості та бюрократичного паперотворення в школі.
• Відкритість, прозорість та підзвітність школи перед громадою і суспільством.
• Забезпечення державно-громадського партнерства в управлінні державними та комунальними школами, зокрема, шляхом створення ефективних батьківських та наглядових рад.
• Лідерство в школі: призначення директорів шкіл на конкурсних засадах, вдосконалення системи підвищення кваліфікації та сертифікації керівників шкіл. Стимулювання та підтримка відповідних програм підвищення кваліфікації, розроблених закладами вищої освіти, професійними асоціаціями, зарубіжними фаховими організаціями.
• Заохочення та визнання незалежної громадської акредитації шкіл, у тому числі такої, що здійснюється зарубіжними акредитаційними агенціями.

4. Фінансування

• Забезпечення диверсифікації джерел фінансування шкіл на засадах поєднання надходжень з державного та місцевих бюджетів, приватних коштів.
• Легалізація недержавних джерел фінансування шкіл, у тому числі, через роботу спеціальних фондів підтримки школи.
• Запровадження прозорих механізмів використання школами державних та недержавних фінансових надходжень.
• Заохочення приватних капіталовкладень на користь шкіл, зокрема, через ефективне управління фінансами школи, підзвітність та прозорість шкільного менеджменту.
• Створення податково-регуляторних стимулів для підтримки шкіл з боку місцевого бізнесу.

5. Реформування системи ЗНО.

• Інституційне посилення Українського центру оцінювання якості освіти шляхом створення наглядової та академічної рад, системна співпраця його з закладами середньої та вищої освіти.
• Забезпечення для абітурієнтів можливості складання тестів зовнішнього незалежного оцінювання у зручний для них час, у тому числі більше, ніж один раз на рік.
• Вдосконалення системи формування тестових завдань, запровадження тесту загальної навчальної компетентності для ефективнішої оцінки спроможності людини до навчання.
• Зовнішнє незалежне оцінювання має стати ефективним засобом вимірювання знань та результатів навчання на всіх рівнях освіти, а не механізмом обмеження доступу до освіти.

ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ТА ВИЩА ОСВІТА

1.Модернізація змісту та забезпечення якості освіти, зв’язок з ринком праці

• Створення необхідних правових і організаційних умов для активної співпраці закладів професійно-технічної та вищої освіти з роботодавцями, бізнесом, професійними асоціаціями (фаховими об’єднаннями) з метою модернізації навчальних програм.
• Забезпечення можливостей для гнучкого узгодження стандартів вищої освіти з професійними стандартами.
• Створення системи незалежної акредитації та оцінки якості вищої освіти через роботу Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти та незалежних установ оцінювання якості.
• Організація і підтримка системних освітніх вимірювань за основними показниками якості освіти, участь у міжнародних дослідженнях освіти та рейтингах.
• Розмежування професійної і освітньої кваліфікацій, створення умов для формування професійних агенцій, які будуть присуджувати професійну кваліфікацію, проводити сертифікацію фахівців відповідних галузей.

2. Дерегуляція, автономія та інституційне зміцнення закладів освіти

• Проведення системної дерегуляції з можливістю скасування статусу бюджетної установи для вищих навчальних закладів, а також інших закладів освіти, науково-освітніх установ державної форми власності з метою:

- забезпечення гнучких індивідуальних траєкторій навчання студентів у ВНЗ (вибір предметів, дуальне навчання, відхід від стандартного навчального плану, безперешкодне переведення з одного на інший рівень освіти), що дозволить модернізувати навчальний процес і забезпечити якісне навчання навіть для невеликої кількості студентів,

- відмови від фіксованого співвідношення кількості студентів і викладачів, передання цих функцій навчальним закладам відповідно до принципу автономії,

- надання можливості закладам освіти, науково-освітнім установам самостійно визначати рівень оплати праці викладачів та науковців в залежності від якості їхньої роботи,

- забезпечення мобільності викладачів та науковців, у тому числі можливість закладу освіти вільно залучати викладачів з-за кордону (що суттєво ускладнено в умовах тарифної системи оплати праці і єдиної тарифної сітки),

- усунення регуляторних бар’єрів для організації освітньо-наукових та освітньо-виробничих кластерів, об’єднань закладів різного рівня, науково-інноваційних парків при закладах освіти.

• Вдосконалення корпоративного управління закладами освіти, формування незалежних, політично незаангажованих наглядових рад зі складу основних стейкхолдерів освіти, надання цим радам повноважень призначення (погодження) керівництва та контролю за виконанням стратегічного і фінансового планів навчального закладу.
• Забезпечення заходів кризового менеджменту та впровадження режиму «санації» для навчальних закладів, в яких спостерігається різкий спад основних показників ефективності їхньої діяльності.
• Урізноманітнення закладів освіти при збереженні базових вимог і стандартів якості, сприяння відкриттю нових, модернізованих закладів освіти, спрощення процедур реєстрації та звітності для таких закладів.

3. Фінансування освіти, стимулювання інвестицій в освіту

• Комбінований підхід до фінансування закладів освіти, що передбачає надходження з державного бюджету, місцевих бюджетів та приватних коштів.
• Розробка і розвиток системи державного кредитування у сфері освіти.
• Підтримка інвестиційних проектів у сфері освіти та науки, залучення інвестицій у програми досліджень і розвитку, зокрема, в галузі фундаментальних і прикладних наук;
• Створення спеціальних Фондів розвитку з метою надання фінансової підтримки проектам капітального та інституційного розвитку закладів вищої та професійної освіти.
• Заохочення приватних інвестицій в освіту, забезпечення можливостей для приватних інвесторів бути співзасновниками закладів освіти, входити до наглядових рад цих закладів.
• Сприятливі податково-регуляторні умови для діяльності недержавних фондів підтримки освіти і науки.
• Чесна конкуренція між закладами освіти різних форм власності, забезпечення для них можливості самостійно встановлювати ціни на свої освітні послуги з урахуванням собівартості та якості цих послуг, а також платоспроможності потенційних споживачів.
• Надання права керівникам освітніх, освітньо-наукових та наукових проектів самостійно залучати кошти на свої проекти і вільно розпоряджатися ними, незалежно від централізованих бухгалтерій.
• Звільнення від оподаткування освітньої діяльності за рівнями і напрямками, що передбачені міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО). Вилучення «послуг з підготовки здобувачів вищої освіти усіх рівнів та ступенів за кошти Державного та місцевих бюджетів» з під дії ЗУ «Про здійснення державних закупівель».
• Організація системи надання державних грантів на реалізацію освітніх проектів та проектів розвитку закладів освіти на засадах чесного конкурсу і недискримінації.

Показники досягнення цілей:

• покращення показників України у відповідних міжнародних моніторингових дослідженнях освіти (TIMMS, PISA),
• покращення позицій українських вищих навчальних закладів у міжнародних рейтингах,
• підвищення рівня працевлаштування випускників закладів вищої освіти за спеціальністю,
• підвищення рівня задоволення освітою в суспільстві за моніторинговими соціологічними дослідженнями,
• зниження рівня корупції в освіті,
• зниження рівня еміграції науково-педагогічних кадрів, створення додаткових робочих місць у сфері освіти,
• стабілізація мережі навчальних закладів, їхнє фінансове та інституційне оздоровлення,
• збільшення державних та приватних капіталовкладень в освіту з досягненням загального рівня фінансування на рівні 7-10% валового внутрішнього продукту.

Підсумовуючи, слід зауважити, що цим проектом охоплені не всі сегменти освітньої системи, а лише ті, які найгостріше відчувають на собі результати кризи і в певному сенсі потребують «другого дихання». Так само, перелік першочергових кроків може бути доповнений, зокрема, пропозиціями, які автори з вдячністю приймуть від експертної аудиторії. Проте запропонований проект фокусується саме на тих важливих заходах, яких необхідно вжити найближчим часом для того, щоб вийти з тупика неефективного реформування освіти. Зрештою, беручи до уваги ригідність державної освітньої системи, запропонована програма дій потребує певної сміливості і наполегливості, але її реалізація, на наш погляд, здатна призвести до оздоровлення системи освіти, її розгерметизації і позитивної динаміки розвитку.

Олександр Співаковський,
народний депутат України, перший заступник голови
Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради

Олена Панич,
експерт з питань освіти і освітньої політики
Реанімаційного пакету реформ